Переклад тексту пісні Северная быль - Алиса

Северная быль (оригінал)

Как плескалось небо в лесном ручье знают валуны да речной песок.
Как собрали солнце в одном луче зеркала озер пылью трех дорог,
Знает синий лес да пустынный скит,
Что на два венца врос в гранит скалы,
Да еще печаль плакальниц ракит,
Да еловый дух в янтаре смолы.
Из того луча отковала меч ясная звезда северных земель,
Твердо наказала свое беречь да преображать снегопад в капель.
Северную стать верного меча,
Как завет впитал вековой гранит -
Гневом не пылать, не рубить с плеча
Да преумножать то, чем славен скит.
Северная быль,
Верным, как наказ.
Ветры мнут ковыль,
Я веду рассказ.
Как в глазах играют брызги солнца бубенцами души,
Знают только звоны-колокольцы над головой во ржи.
Синим небом ворожит воля озорного огня.
Эту правду донести доля Моя.
В ночь, прищуром глаз, налетела ржа: стрелы, колчаны да суровый взгляд.
Переливы звонниц на рубежах выветрила гарь да глухой набат.
На призыв набата поднялся лес,
Из затвора вышел огонь луча,
Серебром озер да грозой небес,
Засияла жизнь в острие меча.
И плеснуло солнце по всем краям, где таилась злоба чужой молвы.
От высоких гор, до расщелин-ям, снова золотится янтарь смолы.
Тайну, что хранил вековой гранит,
Помнят ковыли да калинов мост -
Все, чем был отмечен пустынный скит -
Верная молитва да строгий пост.
Вот и весь рассказ.
Ветры мнут ковыль.
Верным, как наказ,
Северная быль.
Северная быль.

Северная быль (переклад)

Як хлюпалося небо в лісовому струмку знають валуни та річковий пісок.
Як зібрали сонце в одному промені дзеркала озер пилом трьох доріг,
Знає синій ліс та пустельний скит,
Що на два вінці вріс у граніт скелі,
Та ще сум плакальниць ракіт,
Та ялиновий дух у бурштині смоли.
З того променя відкувала меч ясна зірка північних земель,
Твердо покарала своє берегти і перетворювати снігопад на крапель.
Північну стати вірного меча,
Як завіт увібрав віковий граніт -
Гнівом не палати, не рубати з плеча
Так примножувати те, чим славний скит.
Північна була,
Вірним, як наказ.
Вітри мнуть ковили,
Я веду оповідання.
Як в очах грають бризки сонця бубонцями душі,
Знають лише дзвони-дзвіниці над головою у житі.
Синім небом ворожить воля пустотливого вогню.
Цю правду донести Моя доля.
У ніч, примруживши очі, налетіла іржа: стріли, сагайдаки та суворий погляд.
Переливи дзвінниць на рубежах вивітрила гар та глухий сполох.
На заклик набату піднявся ліс,
Із затвора вийшов вогонь променя,
Сріблом озер та грозою небес,
Засяяло життя в вістрі меча.
І хлюпнуло сонце по всіх краях, де таїлася злоба чужої поголоски.
Від високих гір, до ущелин, знову золотиться бурштин смоли.
Таємницю, що зберігав віковий граніт,
Пам'ятають ковили та калинів міст
Все, чим був відзначений пустельний скит
Вірна молитва та суворий піст.
Ось і вся розповідь.
Вітри мнуть ковилу.
Вірним, як наказ,
Північна бувальщина.
Північна бувальщина.