Переклад тексту пісні Дурак и солнце - Алиса

Дурак и солнце (оригінал)

Не Бог весть, чёрт-те как,
Жил на свете дурак,
Без царя в голове,
Сам как на ладони,
В тех краях, где угар,
Голод, мор да пожар,
Где дым стада облаков
По земле гонит.
Так он в копоти жил, не петлял, не кружил,
Верой-правдой служил ветру, настежь душу.
Как он солнце нашёл да по звёздам прошёл,
Я тебе расскажу, слушай:
За тридевять земель,
Неба на краю
Пляшет прах
По трухлявым, перекошенным пням да наводит на свет
Серый пепел порчи.
А над всей землёй
Солнца нет сто лет —
Только ночь да разорванных звёзд клочья!
А народ в тех краях
В мути-темени чах.
И не сразу, не вдруг, но забыл,
Что жил иначе.
В хороводе ночей
Стыло пламя очей
И со временем в тех краях
Не осталось зрячих.
Лёд пустых глазниц,
Оторопь сердец,
Кривотолков чад
Гонят дурака по сонной земле, где не стынет закат,
Где не плещут зори.
Сколько лет в пути,
А сколько впереди?
Как найти да помочь дураку одолеть горе?
Горе.
Горе.
Горе.
Горе.
На краю небес вырывает бес из волос репьи-мраки
Да блюёт на свет звёздами побед — беса не унять в драке.
Разметать репьи по краям земли нынче дураку сила.
Да с небес сорвать бешеную тать.
Солнцу помоги, милый!
Кто видел, как по небу плывёт огонь,
Какая в синем радость золотого,
Как к водопою спускается белый конь,
Как отражает солнце след его подковы,
Как в облаках искрятся ресницы зорь,
Как от росы скользят по травам переливы,
Кто видел, как из сердца уходит боль,
Как хорошо тогда, легко и как красиво.
Не в аду, не в раю, а на самом краю,
Где землёй отродясь правил бледный почерк,
Чтобы свет разметать над землею опять,
Бился с мутью дурень три дня и три ночи.
Свет осенних звёзд вплёл в прядь своих волос,
Солнца луч был в его руке сиянием клинка.
Где трава высока да златые кольца —
Я там тоже был, этот сказ сложил,
А над нами по сей день горит
Солнце!

Дурак и солнце (переклад)

Не бозна, чорт-те як,
Жив у світі дурень,
Без царя у голові,
Сам як на долоні,
У тих краях, де чад,
Голод, мор та пожежа,
Де дим стада хмар
По землі жене.
Так він у кіптяви жив, не петляв, не кружляв,
Вірою-правдою служив вітру, навстіж душу.
Як він сонце знайшов та по зірках пройшов,
Я тобі розповім, слухай:
За тридев'ять земель,
Небо на краю
Скаче прах
По трухлявих, перекошених пнях та наводить на світ
Сірий попіл псування.
А над усією землею
Сонця немає сто років
Тільки ніч та розірваних зірок клапті!
А народ у тих краях
У каламуті-темені чах.
І не відразу, не раптом, але забув,
Що жив інакше.
У хороводі ночей
Стило полум'я очей
І згодом у тих краях
Не залишилося зрячих.
Лід порожніх очниць,
Оторопи сердець,
Кривотолков чад
Гонять дурня по сонній землі, де не холоне захід,
Де не хлюпають зорі.
Скільки років у дорозі,
А скільки попереду?
Як знайти та допомогти дурню здолати горе?
Горе.
Горе.
Горе.
Горе.
На краю небес вириває біс з волосся реп'яки-темряви
Та блює світ зірками перемог — біса не вгамувати в бійці.
Розкидати ріпки по краях землі нині дурню сила.
Та з небес зірвати шалену татку.
Сонцю допоможи, любий!
Хто бачив, як по небу пливе вогонь,
Яка в синьому радість золотого,
Як до водопою спускається білий кінь,
Як відбиває сонце слід його підкови,
Як у хмарах іскряться вії зоря,
Як від роси ковзають по травах переливи,
Хто бачив, як із серця йде біль,
Як добре тоді, легко і як гарно.
Не в пеклі, не в раю, а на самому краю,
Де землею зроду правил блідий почерк,
Щоб світло розкидати над землею знову,
Бився з каламутом дурень три дні і три ночі.
Світло осінніх зірок вплело в пасмо свого волосся,
Сонця промінь був у руці сяйвом клинка.
Де трава висока та золоті обручки.
Я там теж був, цей оповідь склав,
А над нами й досі горить
Сонце!