Переклад тексту пісні На улице Марата - Александр Розенбаум

На улице Марата (оригінал)

На улице Марата
Я счастлив был когда-то,
Прошло с тех пор ужасно много лет,
Но помнят все ребята
На улице Марата,
Что я имел большой авторитет.
В коротеньких штанишках,
Забросив в парты книжки,
Как в катакомбы, лезли в кучи дров,
И в синей форме новой
Усталый участковый
Ловил нас в паутине чердаков.
Мальчишка несмышленный,
Я по уши влюбленный
Часами мог ее в подъезде ждать,
И зимними ночами
Озябшими руками
Аккорды струн стальных перебирать.
По улице Марата
Мы шли толпой лохматой,
Болонии под горло застегнув,
Клялись все в дружбе вечной
На рынке на Кузнечном
У бабушек в картофельном ряду.
Конфеточки-бараночки,
Я помню ночи в садиках,
Карманы наизнаночку —
Родился в Петрограде я.
Заборы трехметровые
В цвет грязно канареечный,
Гоняли участковые
Нас с голубых скамеечек.
На Невском, как на пристани,
Рыбалка круглосуточно:
Гражданки точно с выставки
Забрасывают удочки.
Хрустят плащи болонии —
Доставки загранплаванья —
То теплоход «Эстония»
Ошвартовался в гавани.
В кино билетик синенький,
Как пропуск на свидание,
А там листком осиновым
Дрожат коленки танины.
Жалели нас парадные
Нагретым подоконником,
И платьица нарядные
Расстегивались школьные.
(*)
Мы часто вспоминаем дни далекие, когда
Катались у удачи на запятках,
Не знали слова «нет», хотели слышать только «да»,
И верили гаданию на Святки.
Мы часто вспоминаем наши старые дворы,
А во дворах трава скороговоркой —
Как были коммуналки к нам ревнивы и добры,
Когда мы занимались в них уборкой.
Неужели это было?
Неужели это было?
Неужели это было?
Столько лет
Минуло с дней тех юных.
Головы припорошило,
А мою разворошило,
Неужели это было так давно?
Мы часто вспоминаем наших мам веселый смех,
И боль надежд, и первые победы,
И в трубке телефонной сквозь пургу и треск помех
Родной далекий голос: «Милый, слышишь, еду…»
Менялась наша жизнь вместе с шириною брюк,
И плечики опять приходят в моду,
Но если посмотреть чуть-чуть внимательней вокруг,
То, Боже мой, как изменилось все за годы!
Что-то мне не весело,
Что-то мне не спится,
Что-то мне опять не по себе.
Петь хочу — не песенно,
Из дому не смыться,
Значит, не по жизни все
И все не по судьбе.
Эх, заскучал я по бесовским ночкам,
Когда гитары не смолкали до утра.
Я заскучал по управдомской дочке —
Бой-бабе из Гостинного двора.
Эх, заскучал я сильно, до печали,
О том, что с Варей нам тогда не повезло,
Я заскучал, что не туда причалил,
А мой корвет давно разрезали на лом.
Я заскучал по коммунальным сценам —
Там даже Гамлет знал бы — быть или не быть.
Я заскучал по старым твердым ценам,
Когда на «треху» мог я выпить-закусить.
Мы ищем отраженье в суматохе городской,
Но улицы поют другие песни,
И как порой не хочется опять идти домой,
А белой ночью над Невой бродить всем вместе…
(*) Вариант строки: На них пылились школьные.

(переклад)

На вулиці Марата
Я був щасливий колись,
Пройшло з тих пір жахливо багато років,
Але пам'ятають усі хлопці
На вулиці Марата,
Що я мав великий авторитет.
Коротенькі штанці,
Закинувши в парти книжки,
Як у катакомби, лізли в купи дров,
І в синій формі нової
Втомлений дільничний
Ловив нас у павутинні горищ.
Хлопчик нерозумний,
Я по вуха закоханий
Годинниками міг її в під'їзді чекати,
І зимовими ночами
Сябкими руками
Акорди сталевих струн перебирати.
По вулиці Марата
Ми йшли натовпом лохматою,
Болонії під горло застебнувши,
Клялися всі в дружбі вічної
На ринку на Ковальському
У бабусь у картопляному ряду.
Цукерочки-бараночки,
Я пам'ятаю ночі в садках,
Кишені навиворіт —
Народився у Петрограді я.
Паркани триметрові
У колір брудно канарковий,
Гоняли дільничні
Нас із блакитних лавок.
На Невському, як на пристані,
Риболовля цілодобово:
Громадянки точно з виставки
Закидають вудки.
Хрумтять плащі болонії —
Доставки закордонного плавання
Те теплохід «Естонія»
Ошвартувався в гавані.
У кіно квиток синенький,
Як перепустка на побачення,
А там листком осиновим
Тремтять коліна таніни.
Жаліли нас парадні
Нагрітим підвіконням,
І плаття нарядні
Розстібалися шкільні.
(*)
Ми часто згадуємо дні далекі, коли
Каталися у удачі на запятках,
Не знали слова «ні», хотіли чути тільки «так»,
І вірили ворожіння на Святки.
Ми часто згадуємо наші старі двори,
А у дворах трава скоромовкою —
Як були комуналки до нах ревниві і добри,
Коли ми займалися в них прибиранням.
Невже це було?
Невже це було?
Невже це було?
Стільки років
Минуло з днів тих юних.
Голови припорошило,
А мою розворушило,
Невже це було так давно?
Ми часто згадуємо наших мам веселий сміх,
І біль надій, і перші перемоги,
І в трубці телефонної крізь пургу і тріск перешкод
Рідний далекий голос: «Милий, чуєш, їду...»
Змінювалося наше життя разом із шириною штанів,
І плічки знову приходять у моду,
Але якщо подивитися трохи уважніше навколо,
То, Боже мій, як змінилося все за роки!
Щось мені не весело,
Щось мені не спиться,
Щось мені знову не по собі.
Співати хочу—не пісенно,
Здому не змитися,
Значить, не по життя всі
І все не по долі.
Ех, занудьгував я по бісовським нічкам,
Коли гітари не змовкали до ранку.
Я засумував за управдомською донькою.
Бій-бабі з Гостинного двору.
Ех, занудьгував я сильно, до¸печали,
Про те, що з Варею нам тоді не пощастило,
Я засумував, що не туди причалив,
А мій корвет давно розрізали на лом.
Я засумував за комунальними сценами
Там навіть Гамлет знав би — бути чи не бути.
Я занудьгував за старими твердими цінами,
Коли на «трьох» міг я випити-закусити.
Ми шукаємо відображення в метушні міської,
Але вулиці співають інші пісні,
І як часом не хочеться знову йти додому,
А білої ночі над Невою бродити всім разом...
(*) Варіант рядка: На них пилилися шкільні.