Переклад тексту пісні Размышление на прогулке - Александр Розенбаум

Размышление на прогулке (оригінал)

Уже прошло лет тридцать после детства,
Уже душою всё трудней раздеться,
Уже всё чаще хочется гулять
Не за столом, а старым тихим парком,
В котором в сентябре уже не жарко,
Где молодости листья не сулят.
Уже старушки кажутся родными,
А девочки — как куклы заводные,
И Моцарта усмешка всё слышней.
Уже уходят за полночь соседи,
Не выпито вино, и торт не съеден,
И мусор выносить иду в кашне.
В дом наш как-то туча забрела
И стекла со стекла.
Мы свои дожди переживём,
Я да ты, вдвоём.
Уже прошло лет двадцать после школы,
И мир моих друзей уже не молод,
Не обошли нас беды стороной.
Но ночь темна, а день, как прежде, светел,
Растут у нас и вырастают дети,
Пусть наша осень станет их весной.
Уже прошло лет десять после свадеб,
Уже не мчимся в гости на ночь глядя
И бабушек приходим навестить
На день рожденья раз и раз в день смерти,
А в третий раз, когда сжимает сердце
Желание внучатами побыть.
Уже прошло полжизни после свадеб,
Друзья, не расходитесь, Бога ради,
Уже нам в семьях не до перемен.
И пусть порой бывает очень туго,
Но всё же попривыкли мы друг к другу,
Оставим Мельпомене горечь сцен,
Давайте не стесняться старых стен.
В дом наш как-то туча забрела
И стекла со стекла.
Мы свои дожди переживём,
Я да ты, вдвоём.

Размышление на прогулке (переклад)

Вже минуло років тридцять після дитинства,
Вже душею все важче роздягнутися,
Вже все частіше хочеться гуляти
Не за столом, а старим тихим парком,
У якому у вересні вже не спекотно,
Де молодості листя не обіцяють.
Вже старенькі здаються рідними,
А дівчатка - як ляльки заводні,
І Моцарта усмішка все чутніша.
Вже йдуть за північ сусіди,
Не випито вино, і торт не з'їдено,
І сміття виносити іду у кашні.
В будинок наш якось хмара забрела
І скла зі скла.
Ми свої дощі переживемо,
Я та ти, удвох.
Вже минуло років двадцять після школи,
І світ моїх друзів вже не молодий,
Не оминули нас лиха стороною.
Але ніч темна, а день, як і раніше, світлий,
Зростають у нас і виростають діти,
Нехай наша осінь стане їхньою весною.
Вже минуло років десять після весіль,
Вже не мчимося в гості на ніч дивлячись
І бабусь приходимо відвідати
На день народження раз і на день смерті,
А втретє, коли стискає серце
Бажання онуками побути.
Вже минуло півжиття після весіль,
Друзі, не розходьтеся, заради Бога,
Вже нам у сім'ях не до змін.
І нехай часом буває дуже туго,
Але все ж таки звикли ми один до одного,
Залишимо Мельпомені гіркоту сцен,
Давайте не соромитися старих стін.
В будинок наш якось хмара забрела
І скла зі скла.
Ми свої дощі переживемо,
Я та ти, удвох.