Переклад тексту пісні Полк юнкеров - Александр Малинин

Полк юнкеров (оригінал)

Какая осень на дворе, закатом золотятся окна,
И купола церквей, как воздух в янтаре.
Какая осень на дворе.
Какая светлая печаль кладет на плечи волосы и руки.
А мы идем, лишь эхо улиц гулких.
Какая светлая печаль.
По спящему городу, молча ступая, мы шли,
Не полк юнкеров, а мягкий резиновый шар.
И лишь сапоги огалтело купались в пыли,
Волю дорог сменив на схемы казарм.
Но впервые трубач протрубил боевую тревогу,
А дальше был бой, словно свадьба со смертью.
И помню: лишь чмокала грязью дорога,
И нас оставалось не больше трети.
Какая светлая печаль кладет на плечи волосы и руки.
А нас уж нет, лишь эхо улиц гулких.
Какая светлая печаль.
Господа, суждено нам погибнуть,
Застегните до верхней кителя ваши потные,
Я прошу вас — ровнее спины,
Смерти смотрят в глаза, а не под ноги.
Господа юнкера, вам семнадцать, мне — тридцать пять,
Но замечу я вам, что, чем дальше, тем ниже и ниже.
Кто в минуту сомненья пред быдлом попятится вспять,
Тот от скуки по Родине сдохнет в бардачном Париже.
Какая осень на дворе, закатом золотятся окна,
И купола церквей, как воздух в янтаре.
Какая осень на дворе.
Какая женщина в окне, кого-то ждет, а, может, плачет.
Я не пойму никак, что это значит.
Какая женщина в окне… Какая женщина в окне…
Какая женщина в окне…

Полк юнкеров (переклад)

Яка осінь на дворі, заходом сонця золотяться вікна,
І купола церков, як повітря в бурштині.
Яка осінь на дворі.
Який світлий сум кладе на плечі волосся і руки.
А ми ідемо, лише луна вулиць гучних.
Який світлий сум.
По сплячому місту, мовчки ступаючи, ми йшли,
Не полк юнкерів, а м'яка гумова куля.
І лише чоботи огалтело купалися в пилу,
Волю доріг змінивши на схеми казарм.
Але вперше трубач протрубив бойову тривогу,
А далі був бій, немов весілля зі смертю.
І пам'ятаю: лише цмокала брудом дорога,
І нас залишалося не більше третини.
Який світлий сум кладе на плечі волосся і руки.
А нас вже, тільки луна вулиць гучних.
Який світлий сум.
Господа, судилося нам загинути,
Застебніть до верхньої кітеля ваші спітнілі,
Я прошу вас - рівніше спини,
Смерті дивляться в очі, а не під ноги.
Панове юнкера, вам сімнадцять, мені— тридцять п'ять,
Але помічу я вам, що чим далі, тим нижче і нижче.
Хто в хвилину сумніву перед бидлом позадкує,
Той від нудьги по Батьківщині здохне в бардачному Парижі.
Яка осінь на дворі, заходом сонця золотяться вікна,
І купола церков, як повітря в бурштині.
Яка осінь на дворі.
Яка жінка у вікні, на когось чекає, а, може, плаче.
Я не розумію ніяк, що це означає.
Яка жінка у вікні... Яка жінка у вікні...
Яка жінка у вікні…