Переклад тексту пісні Генерал Скобелев - Аквариум

Генерал Скобелев (оригінал)

Мне снился генерал Скобелев, только что попавший в тюрьму.
Мне снилось, что он говорил с водой, и вода отвечала ему.
Деревья слушали их, вокруг была пустота.
Была видна только тень от круга, и в ней была тень креста.
Дело было на острове женщин, из земли поднимались цветы.
Вокруг них было Белое море, в море громоздились льды.
Женщины стояли вокруг него, тонкие, как тополя.
Над их ветвями поднималась Луна, и под ногами молчала земля.
Генерал оглянулся вокруг и сказал: «Прекратите ваш смех.
Дайте мне веревку и мыло, и мы сошьем платья для всех.
Немного бересты на шапки, обувь из десяти тысяч трав,
Потом подкинем рябины в очаг, и мы увидим, кто из нас прав.»
Никто не сказал ни слова, выводы были ясны.
Поодаль кругом стояли все те, чьи взгляды были честны.
Их лица были рябы от сознанья своей правоты,
Их пальцы плясали балет на курках, и души их были пусты.
Какой-то случайный прохожий сказал: «Мы все здесь, вроде, свои.
Пути Господни не отмечены в картах, на них не бывает ГАИ.
Можно верить обществу, можно верить судьбе,
Но если ты хочешь узнать Закон, то ты узнаешь его в себе.»
Конвой беспокойно задвигался, но пришедший был невидим для них.
А генерал продолжал чинить валенки, лицо его скривилось на крик.
Он сказал: «В такие времена, как наши, нет места ненаучной любви», —
И руки его были до локтей в землянике, а может быть — по локоть в крови.
Между тем, кто-то рядом бил мух, попал ему ложкой в лоб.
Собравшиеся скинулись, собрали на приличный гроб.
Священник отпел его, судья прочитал приговор.
И справа от гроба стоял председатель, а слева от гроба был вор.
Этот случай был отмечен в анналах, но мало кто писал о нем.
Тот, кто писал, вспоминал об общественном, чаще вспоминал о своем.
А деревья продолжают слушать, гудит комариная гнусь,
И женщины ждут продолженья беседы, а я жду, пока я проснусь.

(переклад)

Мені снився генерал Скобелєв, який щойно потрапив до в'язниці.
Мені снилося, що він говорив з водою, і вода відповідала йому.
Дерева слухали їх, довкола була порожнеча.
Була видно тільки тінь від кола, і в ній була тінь хреста.
Справа була на острові жінок, з землі піднімалися квіти.
Навколо них було Біле море, в море громоздилися льоди.
Жінки стояли навколо нього, тонкі, як тополі.
Над їхніми гілками піднімався Місяць, і під ногами мовчала земля.
Генерал озирнувся навколо і сказав: «Припиніть ваш сміх.
Дайте мені мотузку і мило, і ми зшиш сукні для всіх.
Трохи берести на шапки, взуття з десяти тисяч трав,
Потім підкинемо горобини у вогнище, і ми побачимо, хто з нас має рацію.»
Ніхто не сказав жодного слова, висновки були зрозумілі.
Віддалік навколо стояли всі ті, чиї погляди були чесні.
Їхні особи були ряби від свідомості своєї правоти,
Їхні пальці танцювали балет на курках, і душі їх були порожні.
Якийсь випадковий перехожий сказав: «Ми все тут, начебто, свої.
Шляхи Господні не відзначені в картах, на них не буває ДАІ.
Можна вірити суспільству, можна вірити долі,
Але якщо ти хочеш дізнатися Закон, то ти дізнаєшся його в собі.
Конвой неспокійно засовувався, але той, хто прийшов, був невидимий для них.
А генерал продовжував лагодити валянки, обличчя його скривилося на крик.
Він сказав: «У такі часи, як наші, немає місця ненаукового кохання»,
І руки його були до ліктів у земляниці, а може бути по лікоть в крові.
Тим часом хтось поруч бив мух, потрапив йому ложкою в лоб.
Ті, хто зібрався, скинулися, зібрали на пристойну труну.
Священик заспівав його, суддя прочитав вирок.
І праворуч від труни стояв голова, а ліворуч від труни був злодій.
Цей випадок було відзначено в анналах, але мало хто писав про ньому.
Той, хто писав, згадував про суспільне, частіше згадував про своє.
А дерева продовжують слухати, гуде комарина гнуся,
І жінки чекають продовження бесіди, а я чекаю, поки я прокинуся.