Переклад тексту пісні Мария… - Александр Градский

Мария… (оригінал)

Мария!
Мария!
Мария!
Пусти, Мария!
Я не могу на улицах!
Не хочешь!
Ждешь,
Как щеки провалятся ямкою,
Попробованный всеми,
пресный,
Я приду
И беззубо прошамкаю,
Что сегодня я
«Удивительно честный».
Мария,
Видишь — я уже начал сутулится.
Дождь обрыдал тротуары,
Лужами сжатый жулик,
Мокрый, лижет улиц забитый булыжником труп,
А на седых ресницах —
Да!
-
На ресницах морозных сосулек
Слезы из глаз —
Да!
-
Из опущенных глаз водосточных труб.
Всех пешеходов морда дождя обсосала,
А в экипажах лощился за жирным атлетом атлет:
Лопались люди,
Проевшись насквозь,
И сочилось сквозь трещины сало,
Мутной рекой с экипажей стекало
Вместе с иссосаной булкой
Жевотина старых котлет.
О, Мария!
Мария!
О Мария!
Мария!
Имя твое я боюсь забыть,
Как поэт боится забыть
Какое-то
В муках ночей рожденное слово,
Величием равное богу.
Мария!
Тело твое
Я буду беречь и любить,
Как содат,
Обрубленный войною,
Ненужный,
Ничей,
Бережет свою единственную ногу.
Мария —
Не хочешь!
Не хочешь!
Ха!
Значит — опять
Темно и понуро
Сердце возьму,
Слезами окапав,
Нести,
Как собака,
Которая в конуру
Несет
Перееханную поездом лапу.
Кровью сердца дорогу радую,
Липнет цветами у пыли кителя.
Тысячу раз опляшет Иродиадою
Солнце Землю —
Голову Крестителя.
Мария!
Мария!
Мария!
Мария… Тата… Вероника… Лиля…

Мария… (переклад)

Маріє!
Маріє!
Маріє!
Пусти, Маріє!
Я не можу на вулицях!
Не хочеш!
Чекаєш,
Як щоки проваляться ямкою,
Спробований усіма,
прісний,
Я прийду
І беззубо прошамкаю,
Що сьогодні я
«Напрочуд чесний».
Марія,
Бачиш — я вже почав сутулитися.
Дощ обридав тротуари,
Лужами стиснутий шахрай,
Мокрий, лиже вулиць забитий бруківкою труп,
А на сивих віях —
Так!
-
На віях морозних бурульок
Сльози з очей—
Так!
-
З опущених очей водостічних труб.
Всіх пішоходів морда дощу обсмоктала,
А в екіпажах лащився за жирним атлетом атлет:
Лопалися люди,
Проївшись наскрізь,
І сочилося крізь тріщини сало,
Мутною річкою з екіпажів стікало
Разом з ісосаною булкою
Жовотина старі котлети.
О, Маріє!
Маріє!
О Марія!
Маріє!
Ім'я твоє я боюся забути,
Як поет боїться забути
Якийсь
У муках ночей народжене слово,
Величністю дорівнює богу.
Маріє!
Тіло твоє
Я буду берегти і любити,
Як содат,
Обрубаний війною,
Непотрібний,
Нічого,
Береже свою єдину ногу.
Марія —
Не хочеш!
Не хочеш!
Ха!
Значить — знову
Темно і понуро
Серце візьму,
Сльозами обкопавши,
Нести,
Як собака,
Яка в конуру
Несе
Переїхав поїздом лапу.
Кров'ю серця дорогу радую,
Липне квітами біля пилу кітеля.
Тисячу разів опляше Іродіадою
Сонце Землю —
Голову Хрестителя.
Маріє!
Маріє!
Маріє!
Марія… Тата… Вероніка… Ліля…