Переклад тексту пісні Люби лишь то, что редкостно и мнимо… - Александр Градский

Люби лишь то, что редкостно и мнимо… (оригінал)

Люби лишь то, что редкостно и мнимо,
Что крадется окраинами сна,
Что злит глупцов, что смердами казнимо,
Как родине, будь вымыслу верна.
Как звать тебя?
Ты полу-Мнемозина,
Полумерцанье в имени твоем,
И странно мне по сумраку Берлина
С полувиденьем странствовать вдвоем.
Наш час настал.
Собаки и калеки
Одни не спят.
Ночь летняя легка.
Автомобиль проехавший навеки
Последнего увез ростовщика.
Близ фонаря, с оттенком маскарада,
Лист жилками зелеными сквозит.
У тех ворот — кривая тень Багдада,
А та звезда над Пулковым висит.
За пустырем, как персик, небо тает:
Вода в огнях, Венеция сквозит, —
А улица кончается в Китае,
А та звезда над Волгою висит.
Но вот скамья под липой освещенной…
Ты оживаешь в судорогах слез:
Я вижу взор, сей жизнью изумленный,
И бледное сияние волос.
Есть у меня сравненье на примете
Для губ твоих, когда целуешь ты:
Нагорный снег, мерцающий в Тибете,
Горячий ключ и в инее цветы.
Ночные наши бедные владенья,
Забор, фонарь, асфальтовую гладь
Поставим на туза воображенья,
Чтоб целый мир у ночи отыграть.
Не облака, а горные отроги,
Костер в лесу, не лампа у окна.
О, поклянись, что до конца дороги
Ты будешь только вымыслу верна.
О, поклянись, что веришь в небылицу,
Что будешь только вымыслу верна,
Что не запрешь души своей в темницу,
Не скажешь, руку протянув: стена…

Люби лишь то, что редкостно и мнимо… (переклад)

Люби лише те, що рідко і, мабуть,
Що крадеться околицями сну,
Що злить дурнів, що смердами стратимо,
Як батьківщині, будь вигадки вірна.
Як звати тебе?
Ти напів-Мнемозина,
Півтем'я в твоєму імені,
І дивно мені по темряві Берліна
З напівбаченням мандрувати вдвох.
Наша година настала.
Собаки та каліки
Одні не сплять.
Літня ніч легка.
Автомобіль, що проїхав навіки
Останнього відвіз лихваря.
Поблизу ліхтаря, з відтінком маскараду,
Лист жилками зеленими прозирає.
У тих воріт — крива тінь Багдада,
А та зірка над Пулковим висить.
За пустирем, як персик, небо тане:
Вода в вогнях, Венеція прозирає, —
А вулиця закінчується в Китаї,
А та зірка над Волгою висить.
Але ось лава під липою освітленою...
Ти оживаєш у судомах сліз:
Я бачу погляд, цим життям здивований,
І бліде сяйво волосся.
Є у мені порівняння на прикметі
Для губ твоїх, коли ти цілуєш:
Нагірний сніг, що мерехтить у Тибеті,
Гарячий ключ і інше квіти.
Нічні наші бідні володіння,
Паркан, ліхтар, асфальтова гладь
Поставимо на туза уяви,
Щоб цілий світ вночі відіграти.
Не хмари, а гірські відроги,
Багаття в лісі, не лампа біля вікна.
О, присягнися, що до кінця дороги
Ти будеш тільки вигадки вірна.
О, присягнися, що віриш у небилицю,
Що будеш тільки вигадки вірна,
Що не запреш душі своєї в темницю,
Не скажеш, руку простягнувши: стіна…