Переклад тексту пісні О поэтах - Александр Градский

О поэтах (оригінал)

Век поэтов мимолетен, недолет полет, полет
Побываешь в переплете, встанешь в книжный переплет
По стихам узнаешь думы, по страданию — талант
Дескать, жнем свою беду мы и не требуем наград
И не требуют отсрочки, смерть достанет и ложись
Лишь бы в сроки строки, строчки отпустила бы им жизнь
Лишь бы веровать что где-то, через лета и гранит
Стих упрямого поэта, чье-то сердце сохранит
А пока по одиночке к черной речке их ведут
И не то что бы отсрочки, строчки молвить не дадут
Сей редут вполне завиден и сулит бессмертье, но Жизнь уходит.
Так обидно.
Видно так заведено
Кто завел так, я не знаю, но завел нехорошо
Я читаю, я считаю, я искал да не нашел
Хороша видать машина и шоферы хороши
Не шурши, а то за шиворот поможем от души
И предложат им на выбор: пуля, нож, петля иль яд Или розги, или дыба, иль утопят, иль спалят
Ведь от них все неудобства, неудобно долго жить
Не угодно благородство да на плаху положить
И гноят поэтов разом, да и как их не гноить
Чтобы их «несветлый"разум с того света мог светить
Освещать гнилые души их сгноивших палачей
Будто можно из гнилушек новых нарядить свечей
Не нужна поэтам слава запоздалого вранья
Лед под ними слишком слабый, что не шаг то полынья
Лишь бы веровать что где-то, через лета и гранит
Стих российского поэта, чье-то сердце сохранит

О поэтах (переклад)

Вік поетів швидкоплинний, недоліт політ, політ
Побуваєш у переплеті, станеш у книжкову палітурку
За стихами дізнаєшся думи, за стражданням — талант
Мовляв, жнем свою біду ми і не вимагаємо нагород
І не вимагають відстрочки, смерть дістане і лягай
Лише би в строки рядка, рядки відпустило би їм життя
Лише би вірити що десь, через літа і граніт
Вірш упертого поета, чиєсь серце збереже
А поки по одиниці до чорної річки їх ведуть
І не що що би відстрочки, рядки казати не дадуть
Цей редут цілком завидний і обіцяє безсмертя, але Життя йде.
Так прикро.
Видно так заведено
Хто завів так, я не знаю, але завів погано
Я читаю, я вважаю, я шукав та не знайшов
Хороша бачити машина і шофери гарні
Не шурхоті, а то за комір допоможемо від душі
І пропонують їм на вибір: куля, ніж, петля чи отрута Або різки, або диба, чи втоплять, чи спалять
Адже від них усі незручності, незручно довго жити
Не завгодно благородство та на плаху покласти
І гноять поетів разом, та і як їх не гноити
Щоб їхній «несвітлий» розум з того світла міг світити
Висвітлювати гнилі душі їхніх катів, що згноїли.
Неначе можна з гнилишок нових нарядити свічок
Не потрібна поетам слава запізнілої брехні
Лід під ними надто слабкий, що не крок то полину
Лише би вірити що десь, через літа і граніт
Вірш російського поета, чиєсь серце збереже