Переклад тексту пісні Вика - Владимир Захаров, Рок-острова

Вика (оригінал)

Черная машина, в ней она.
Над домами пьяная луна.
В дом напротив он пошел один — где-то там в заложниках их сын.
Денег просто не собрали в срок, и никто им в этом не помог.
Цифру попросили, не назвать, им такие деньги не собрать…
Учредитель в банке муж у ней, полукровка, по отцу еврей.
Он ее до одури любил, года два до свадьбы к ней ходил.
А она жгла жизнь, как угольки, и гуляла до хмельной тоски.
В общем, просто для себя жила и году на третьем родила.
А теперь, как призрак, этот двор…
Рослый парень мужа вниз повел.
Муж сказал ей: «Я решу все сам».
Снял очки и в руки ей отдал…
А февраль жег суровым морозом
И пугал сытый город Москву,
И цеплялись грязные слезы
К лобовому стеклу…
Перед этим ночи напролет в крик она орала: «Идиот!
Что ты лезешь?
Надо всех поднять и ублюдков этих пострелять!».
Но решил иначе муж ее, встав стеной за кровное свое.
Он ее ударил по щеке, ствол запрыгал у него в руке.
Черная машина, в ней она.
Над домами пьяная луна.
Выстрелы взорвали тишину,
Страх застукал здесь ее одну…
В этой жути вдруг раздался крик:
«Помоги мне!», — муж к стеклу приник.
Видит, цепенея в страшном сне,
Как принес он сына ей во тьме…
Тут она очнулась ото сна,
Задрожала, сына приняла.
А у мужа кровь по всей груди…
Он ей крикнул: «Вика, уходи!»
А в газетах утром между тем:
«В подворотне найден бизнесмен,
Много ран смертельных, пулевых,
Все идут разборки там у них»

Вика (переклад)

Чорна машина, у ній вона.
Над будинками п'яний місяць.
Вдома навпроти він пішов один, десь там у заручниках їх син.
Грошей просто не зібрали в термін, і ніхто їм в цьому не допоміг.
Цифру попросили, не назвати, їм такі гроші не зібрати.
Засновник у банку чоловік у неї, півкровка, по батькові єврей.
Він її до одуру любив, років зо два до весілля до неї ходив.
А вона палила життя, як вугілля, і гуляла до хмільного туги.
Взагалі, просто для себе жила і року на третьому народила.
А тепер, як привид, цей двір...
Рослий хлопець чоловіка вниз повів.
Чоловік сказав їй: «Я вирішу все сам».
Зняв окуляри і в руки їй віддав ...
А лютий палив суворим морозом
І лякав ситий місто Москву,
І чіплялися брудні сльози
До лобового скла…
Перед цим ночі безперервно в крик вона кричала: «Ідіот!
Що ти лізеш?
Треба всіх підняти й ублюдків цих постріляти!».
Але вирішив інакше чоловік її, ставши стіною за кровне своє.
Він її вдарив по щеці, стовбур застрибав у нього в руці.
Чорна машина, у ній вона.
Над будинками п'яний місяць.
Постріли підірвали тишу,
Страх застукав тут її одну...
У цій жахі раптом пролунав крик:
«Допоможи мені!»,— чоловік до скла припав.
Бачить, ціпеніючи в страшному сні,
Як приніс він сина їй у темряві…
Тут вона прокинулася від сну,
Затремтіла, сина прийняла.
А у чоловіка кров по¦всіх грудей…
Він їй крикнув: «Віка, йди!»
А в газетах вранці тим часом:
«У підворотні знайдено бізнесмена,
Багато ран смертельних, кульових,
Всі йдуть розбірки там у них»