Переклад тексту пісні Mi-maître, mi-esclave - Véronique Sanson

Mi-maître, mi-esclave (оригінал)

Tout a été dit, tout,
Dans les chansons mélancoliques,
Ça t’intéresse pas,
Ça m’intéresse plus,
Ça a des relents de déjà vu…
Mais quand on a plus d’espoir,
Quand on se sent vraiment tout petit,
On a besoin de crever le haut des nuages…
Oh non,
Je marche dans la neige et c’est lourd…
Oh non,
Encore le c?
ur qui meurt…
Quand on a personne,
On se sent tellement minable,
On voit des choses abominables,
On se demande s’il vaut mieux pas passer ailleurs…
Mais quand on est seul,
On est son propre maître à bord,
Moins que l’esclave de son remords,
La fin du monde est pour demain…
Prisonnière du large,
Comme un bateau brisé dans les glaces,
Je voudrais m’en aller,
Je peux plus m’envoler,
Je reste figée dans mon cauchemar…
Ça fait longtemps que j’attends,
Que l’on m’aime un peu de temps en temps,
J’ai besoin d’air et j’ai besoin d’exister…
Oh non,
Encore un autre rêve lourd…
Oh non,
Encore mon c?
ur qui meurt…
Mais quand on a personne,
On rend les gens impardonnables,
On voit des choses épouvantables,
On se demande s’il vaut mieux pas passer ailleurs…
Mais quand on est seul,
On est mi-maître, mi-esclave,
D’une liberté indiscutable,
La fin du monde est pour demain…
Alors on va,
Dans un désert impitoyable,
Une solitude inoubliable,
Et on se demande s’il vaut mieux pas passer ailleurs…
Mais quand on est seul,
On est mi-maître, mi-esclave,
Du genre de vie qu’on se prépare,
La fin du monde est pour demain…
Quand on est seul,
On se sent tellement minable,
On voit des choses abominables,
On se demande s’il vaut mieux pas passer ailleurs…
Mais quand on est seul,
On rend les gens impardonnables…

Mi-maître, mi-esclave (переклад)

Все сказано, все,
В меланхолійних піснях,
тобі байдуже,
мені більше цікаво,
Пахне дежавю...
Але коли вже немає надії,
Коли відчуваєш себе зовсім маленьким,
Треба прорвати верхівку хмар...
О ні,
Я йду по снігу і він важкий...
О ні,
Все ще c?
хто помирає...
Коли в нас нікого немає,
Ми почуваємося такими нещасними,
Ми бачимо огидні речі,
Питаєшся, чи краще не їхати нікуди...
Але коли ти один,
На борту один сам собі господар,
Менше, ніж раб свого каяття,
Завтра кінець світу...
Морський полонений,
Як розбитий корабель у льоду,
Я хотів би піти,
Я вже не можу літати,
Я завмер у своєму кошмарі...
Я чекав давно,
Дозволь час від часу трошки любити мене,
Мені потрібне повітря і я мушу існувати...
О ні,
Ще один важкий сон...
О ні,
Все ще моє серце
хто помирає...
Але коли ти нікого не маєш,
Ми робимо людей непробачними,
Ми бачимо жахливі речі,
Питаєшся, чи краще не їхати нікуди...
Але коли ти один,
Ми наполовину пан, наполовину раб,
З беззаперечною свободою,
Завтра кінець світу...
Тож ми йдемо,
В безжальній пустелі,
Незабутня самотність,
І ми думаємо, чи краще не їхати нікуди...
Але коли ти один,
Ми наполовину пан, наполовину раб,
Про те, до якого життя ми готуємося,
Завтра кінець світу...
Коли ми самі,
Ми почуваємося такими нещасними,
Ми бачимо огидні речі,
Питаєшся, чи краще не їхати нікуди...
Але коли ти один,
Ми робимо людей непробачними...