Переклад тексту пісні Непокорённая вера в добро - Соль земли

Непокорённая вера в добро (оригінал)

Мне были двери открыты к западной точке России,
Там, где после прибоя, люди янтарь носили.
Где городок Гвардейск находился в низине,
Где с моря дуют ветра и очень сильные.
Мне руки умывали капли прозрачной росы,
Ноги боролись с песками Балтийской косы.
Я мог изучать историю, листая книжки,
Но мне было не до нее, я был еще мальчишкой.
Там городок военный казался необъятным,
Солдаты молодые чистили свои автоматы.
И как нам было страшно, когда нас с Саней
Отцы хлестали вениками в солдатской бане.
Ругалась тетя Надя, что неправильно крестился,
А я пошел в наш храм и научился.
Швыряли в стекла хлебзавода с пацанами камнями,
После того, как надо нас учили ремнями.
Крики детдомовской шпаны я не забуду
Я им сказал тогда, что больше убегать не буду.
Мне после этого три раза ломали нос.
Нос заживал, а я тем временем рос.
Никто и никогда нам не читал морали,
Родители нам говорили: Поступайте правильно.
Когда я буду листать страницы прошлого,
Детям своим отдам из них только хорошее.
Это моя непокоренная вера в добро,
Я словно окрыленный светом сотен световых табло.
Это как плот который все же встретит берег,
И мы все еще любим и ждем, надеемся и верим.
А я был слеп.
Я долго и трудно взрослел.
Рассвет мне был в укор, я ненавидел и не шел на свет.
Я столько лет грелся огнем своих страстей,
Но холод Холодово добирался до костей.
Диких растений красота — поэтика дна,
Но жизнь одна, и говорят, что дальше чо-то там…
На кумарах ад может стать поверхностью дивана
И мы с Диманом клали фундамент будущего храма.
Мама украдкой крестит непутевых сыновей,
Сквозь звон цепей, сквозь семь морей они вернутся к ней.
…И Царь Царей был вписан в купол в центре церкви.
Пацан сказал — пацан добился своей цели.
Помню колокола на поддонах, подъем на звонницу.
Потом их звон поплыл над городом, как водится.
А с моего лица улыбка не сходила долго
И что-то доброе рождалось в кровотоке.
Стены покрыты фресками.
Дьякон одел стихарь.
Резной иконостас отгородил алтарь.
Как встарь, звучал таинственный язык старославянский,
А я не знал, где встать в кроссовках и в аляске.
Глазел по сторонам, смущался и переминался
Встал в очередь и еле и свою очередь дождался.
Веселый батюшка мои грехи решил,
Он мне сказал: иди и больше не греши.
Это моя непокоренная вера в добро,
Я словно окрыленный светом сотен световых табло.
Это как плот который все же встретит берег,
И мы все еще любим и ждем, надеемся и верим.
Мы все еще любим и ждем, надеемся и верим.

Непокорённая вера в добро (переклад)

Мені були двері відчинені до західної точки Росії,
Там, де після прибою, люди янтар носили.
Де містечко Гвардійськ знаходилося в низині,
Де з моря дмуть вітри і дуже сильні.
Мені руки вмивали краплі прозорої роси,
Ноги боролися з пісками Балтійської коси.
Я міг вивчати історію, гортаючи книжки,
Але мені було не раніше, я був ще хлопчиськом.
Там містечко військове здавалося неосяжним,
Солдати молоді чистили автомати.
І як нам було страшно, коли нас із Саней
Батьки хлестали віниками в солдатській лазні.
Лаялася тітка Надя, що неправильно хрестився,
А я пішов у наш храм і навчився.
Шпурляли в скло хлібзаводу з пацанами камінням,
Після того, як треба нас вчили ременями.
Крики дитбудинку шпани я не забуду
Я їм сказав тоді, що більше тікати не буду.
Мені після цього тричі ламали носа.
Ніс гоївся, а я тим часом зростав.
Ніхто і ніколи нам не читав моралі,
Батьки нам казали: Робіть правильно.
Коли я буду гортати сторінки минулого,
Дітям своїм віддам із них тільки гарне.
Це моя непокорена віра в добро,
Я немов окрилений світлом сотень світлових табло.
Це як пліт який все зустріне берег,
І ми все ще любимо і чекаємо, сподіваємось і віримо.
А я був сліпий.
Я довго й важко дорослішав.
Світанок мені був докор, я ненавидів і не пішов на світ.
Я стільки років грівся вогнем своїх пристрастей,
Але холодний Холодово добирався до кісток.
Диких рослин краса - поетика дна,
Але життя одне, і кажуть, що далі щось там…
На кумарах пекло може стати поверхнею дивана
І ми з Діманом клали фундамент майбутнього храму.
Мама крадькома хрестить недолугих синів,
Крізь дзвін ланцюгів, крізь сім морів вони повернуться до неї.
…І Цар Царей був вписаний у купол у центрі церкви.
Пацан сказав - пацан досяг своєї мети.
Пам'ятаю дзвони на піддонах, підйом на дзвінницю.
Потім їхній дзвін поплив над містом, як водиться.
А з моєї особи посмішка не сходила довго
І щось добре народжувалося в кровотоку.
Стіни вкриті фресками.
Диякон одягнув стихар.
Різьблений іконостас відгородив вівтар.
Як у давнину, звучала таємнича мова старослов'янська,
А я не знав, де стати в кросівках і в алясці.
Глазів по сторонах, соромився і переминався
Встав у чергу і ледве і свою чергу дочекався.
Веселий батюшка мої гріхи вирішив,
Він мені сказав: йди і більше не гріши.
Це моя непокорена віра в добро,
Я немов окрилений світлом сотень світлових табло.
Це як пліт який все зустріне берег,
І ми все ще любимо і чекаємо, сподіваємось і віримо.
Ми все ще любимо і чекаємо, сподіваємося і віримо.