| Нехай я бездарність і самодур,
|
| Але слово кожне чіпляє за серце як гарпун
|
| І це серце мене тягне в глибини бездонних вод
|
| Я стоічно терплю ураган і вир
|
| І лікар мені ніяк не допоміг
|
| І навколо кров'ю розмазаний небозвід
|
| Цей труп падає, випалює до тла, чого торкнеться
|
| І така вага не витримає і Атлант
|
| Кістки ламаються навпіл
|
| І в канавах кров розтікається по полах комуналок
|
| У клітині бетонних моноквартир,
|
| Але дай волю серцю і воно стільки наверне
|
| І я би свій затишний куточок поміняв
|
| Ще трохи і небо впаде на мене і на всіх
|
| Я підняв би на сміх, що впало на нас, але де сміх там нас немає
|
| І свій би потопити галеон назовсім
|
| Глибше і туди де мільйон атмосфер
|
| Далі забрати би все геть,
|
| Але хто мені розповість як усім помститися і допомогти, а
|
| І способу нема само собою і поки
|
| Довести свою ненависть і любов дурням
|
| Тикатиму ніж у стелю
|
| І червоний захід сонця на руках — я Суїні Тодд
|
| І якщо в небі червоний захід сонця, то безперечно
|
| Значить, перерізав небу хтось горло
|
| І так складно щось сказати, допоможи,
|
| Але нам нічого і рятувати ти зрозумій
|
| І якщо в небі червоний захід сонця, то безперечно
|
| Значить, перерізав небу хтось горло
|
| І так складно щось сказати, допоможи,
|
| Але нам нічого і рятувати
|
| Тисячі фраз із моментів тих днів, що колись давно пережив
|
| Тисячі фраз про яких шкодував, ріжуть ніжну-ніжну шию
|
| Тисячі фраз за яких колись шкодував взяли в руки ножі
|
| І з тисячі ран, течуть тисячі фраз про які ще пошкодую
|
| Перший дурень, останній герой і правда в том
|
| Що тут взути всіх мріє голий король
|
| І ти подумай тільки, пісня абсурд весь не передасть
|
| Коли всюди сліпі люди хочуть відкрити третє око
|
| І все цілять кудись як автомат,
|
| Але не потрапити ніяк і збита система координат
|
| Шлях долі, як не крути, ніколи не повторимо,
|
| Але я носом чую те, що всі дороги ведуть у Рим, прикинь!
|
| Стільки прийнято, що ніколи не порахувати
|
| І на ринку душ давно порушився обмін речовин
|
| І як на своєму не стояти вперто
|
| Тільки час нас затягне в труну, але ніяк не затягне рани
|
| Просто забудь
|
| Подивись зі мною в далечінь
|
| Як хмарами кров розмаже горизонт усім непокірний
|
| І якщо ти коли побачиш це все
|
| То вгадай, хто ж перерізав небу горло?
|
| І якщо в небі червоний захід сонця, то безперечно
|
| Значить, перерізав небу хтось горло
|
| І так складно щось сказати, допоможи,
|
| Але нам нічого і рятувати ти зрозумій
|
| І якщо в небі червоний захід сонця, то безперечно
|
| Значить, перерізав небу хтось горло
|
| І так складно щось сказати, допоможи,
|
| Але нам нічого і рятувати
|
| Тисячі фраз із моментів тих днів, що колись давно пережив
|
| Тисячі фраз про яких шкодував, ріжуть ніжну-ніжну шию
|
| Тисячі фраз за яких колись шкодував взяли в руки ножі
|
| І з тисячі ран течуть тисячі фраз про які ще пошкодую
|
| Тисячі фраз із моментів тих днів, що колись давно пережив
|
| Тисячі фраз про яких шкодував, ріжуть ніжну-ніжну шию
|
| Тисячі фраз за яких колись шкодував взяли в руки ножі
|
| І з тисячі ран течуть тисячі фраз про які ще пошкодую |