| Там би – штрих, а там би – стерла
|
| На стіні чергова тамблер герла
|
| Все малює: там — прямий, там — перевернуть
|
| Там траву і будиночок, там ребро з викруткою
|
| Там - оливкову гілку, а там - віночок з терном
|
| Ми, висмикуючи фрази з контексту
|
| Чекає, коли до неї прилетів би Пітер Пен з райдужного дитинства
|
| Лише би не нести відповідальність за шрами на руках
|
| І хоча б одна молитва тут зайшла би аби як
|
| Так похуй: є таблетки, алкоголь та книги
|
| Щоб хоч щось усвідомити і розібратися,
|
| Але все це просто профанація і дурниця
|
| Бажаєш різати — ріж
|
| Бажаєш вигоріти — хапай бензин,
|
| А всі вірші — не більше, ніж показуха споживача
|
| Лише би обличчя кривляти, і тисячі розп'яття
|
| В одну мить обернулися попелом
|
| І все, за що ти тримаєшся так міцно
|
| І ти не колекціонер емоцій, ти колектор
|
| Жанна д’Арк 21-го століття
|
| Пам'ять по багаттям, шинкам і аптекам
|
| СМС, дзвінки без відповіді
|
| І нікому прочитати останню сповідь
|
| Тягни поліна і нехай з останніми іскрами
|
| Мільйони запальничок пустять під вогнище цей шабаш
|
| Це все не потрібно, навіть задарма
|
| І наш шатл обернеться полум'ям
|
| І зуби скеля на вугіллях, як Жанна д’Арк
|
| Ми ні за що не зрікаємось від пам'яті
|
| Ми не забудемо, як ми розучилися вірити
|
| Не забудемо шрами у артерій
|
| І ми не забудемо ніколи, як обіцяли не доросліти,
|
| Але всі обіцянки знайшли свій останній притулок в багатті
|
| І ми все чекаємо на наш довгоочікуваний старт
|
| Доля все мітить по зубах, навколо хреста пожежа
|
| Коли-небудь ми будемо в силах утримати удар
|
| Ну, а поки ми будемо палити все це життя начебто йобану Жанну д’Арк
|
| Готові руйнувати замки, готові різати знаки на руках
|
| І давати задню ніяк
|
| І ми готові припинити війну, спалив вщент штандарт
|
| І випалити це життя, ніби ебане Жанну д'Арк
|
| Готові руйнувати замки, готові різати знаки на руках
|
| І давати задню ніяк
|
| І ми готові припинити війну, спалив вщент штандарт
|
| І випалити це життя, ніби ебане Жанну д'Арк |