Переклад тексту пісні Der ewige Ikea - Prezident

Der ewige Ikea (оригінал)

Na ja, dafür dass ihm Wollen und Können eins ist
Na ja, dafür dass ihm Wollen und Können eins ist
Na ja, dafür dass ihm Wollen und Können eins ist
Na ja, dafür dass ihm Wollen und Können eins ist
Na ja, dafür dass ihm Wollen und Können eins ist
Na ja, dafür dass ihm Wollen und Können eins ist
Na ja, dafür dass ihm Wollen und Können eins ist
Na ja, dafür dass ihm Wollen und Können eins ist
Na ja, Dante hat Vergil gekriegt, von daher
Vielen Dank für nichts, für wer auch immer dieser Typ hier ist
Ich mein', er hat’s erzählt und ich so: cool, Bruder
Ich glaub', es war Autor bei der Vice oder YouTuber
Irgendsowas würdeloses, irgendwas mit Cordhose
Mein Führer durch das Jenseits holt mich ab in einem Ford Focus
Fährt beharrlich hundertzwanzig auf der Mittelspur
Wir hören beide MoTrip-Alben auf dem Weg zum Limbus durch
Nach zwei, drei Stunden ganz kurz eingenickt
Zum Schneiden dicker Nebel, als ich aufwach' und zur Seite blick'
Ich frag', wie lang hab' ich geschlafen?
Er winkt ab mit Besserwisserlächeln, Zeit sei hierzulande keine Frage
Klingt als sagt er’s auswendiggelernt auf, wir fahren
Noch 'ne Weile bergauf, dann klärt's auf, ich schau' hinter uns
Ins Tal hinab, erst jetzt erkenn' ich die wie Demobullen
In Kampfmontur eingepackten Cherubimgrenzkontrollen
Denn wer nie so recht gelebt hat, dem ist auch kein rechter Tod vergönnt
Und der ist für diesen Ort bestimmt, von den Bienenwaben
Der Bürozellen ins auf Raten finanzierte Grab, erst totstellen
Dann sterben, dann weiter totstellen
Im ewigen Ikea, im Limbus
Der graue Parkplatz im generisch tristen Vorort
Der letzte Atemluft verzehrende, nichtssagende Smalltalk
Kurz vor dem Gipfel hält der Wagen an, wir
Steigen aus und stapfen durch den grauen Schnee am Straßenrand
Es nieselt, der Himmel grau, das Wetter diesig
Kalt ist es nicht wirklich, nur so 'n bisschen ungemütlich
Gemäßigt halt und ganz leise aus der Ferne schwirren die
Schmerzverzerrten Schreie der Verdammten durch die Ewigkeit
Nach zwei, drei Kilometern eine Lichtung
Wir sind schon längst nicht mehr allein, mit uns in eine Richtung
Gehen Hunderte, Tausende, mit bräsigen Gesichtern
Selfies schießend noch im Jenseits, als die ewigen Touristen
Die sie sind, unfähig zu jeder Transzendenz
Und so öde, dass man nicht mal in der Hölle an sie denkt
Geschweige denn sie haben will, weswegen ihre Heerscharen
Den Außenrand der Trichterstadt der Qualen füllen
Den nullten Kreis, den Ort der Seelen, die keine waren
Zentrum und Emblem eine sich drehende weiße Fahne
Denn wer nie so recht gelebt hat, dem ist auch kein rechter Tod vergönnt
Und der ist für diesen Ort bestimmt, von den Bienenwaben
Der Bürozellen ins auf Raten finanzierte Grab, erst totstellen
Dann sterben, dann weiter totstellen
Im ewigen Ikea, im Limbus
Die Fahrt im Fahrstuhl, die sich endlos in die Länge zieht
Die ewig gleiche Dauerwerbesendung, die nie enden wird
Der Limbus — bewacht von Dreikopftölen mit Pottschnitt
Voller Bürostuhlzentauren, Legehennen, YouTube-Prominenz
Praktikanten ihrer eigenen Existenz, gesichtslose Anzugträger
Graue Massen, Touris, die Selfies machen vor dieser scheißweißen Fahne

(переклад)

Ну, за бажання і можливість бути ним
Ну, за бажання і можливість бути ним
Ну, за бажання і можливість бути ним
Ну, за бажання і можливість бути ним
Ну, за бажання і можливість бути ним
Ну, за бажання і можливість бути ним
Ну, за бажання і можливість бути ним
Ну, за бажання і можливість бути ним
Отже, Данте отримав Вергілія
Дякую ні за що, ким би цей хлопець не був тут
Я маю на увазі, він це розповів, і я кажу: круто, брате
Я думаю, це був автор із Vice або YouTuber
Щось недостойне, щось із вельветовими штанцями
Мій путівник у загробне життя підбирає мене на Ford Focus
Наполегливо їздить сто двадцять по середній смузі
Ми слухаємо обидва альбоми MoTrip дорогою до Limbo
Через дві-три години ми дуже коротко кивнули
Густий туман, щоб розсікти, коли я прокинусь і гляну вбік
Я питаю, скільки я спав?
Він відкидає це зі всезнайкою посмішкою, кажучи, що час не є питанням у цій країні
Здається, він говорить це напам’ять, ми їдемо
Ще трохи в гору, потім проясняється, я дивлюся за нами
Вниз, у долину, тільки тепер я впізнаю їх, як демонстраційних биків
Херувими прикордонного контролю закутані в спорядження
Тому що тому, хто ніколи не жив по-справжньому, не буде дарована справжня смерть
І він призначений для цього місця, біля сот
Офісні камери в могилу, що фінансується в розстрочку, спочатку грають мертвими
Потім помри, а потім продовжуй прикидатися мертвим
У вічній Ікеї, в підвішеному стані
Сіра автостоянка в загальному сірому передмісті
Останній подих поглинає, безглузді світські розмови
Машина зупиняється перед вершиною, ми
Виходьте і плечіться по сірому снігу на узбіччі
Моросить, небо сіре, погода туманна
Насправді не холодно, просто трохи незручно
Здалеку дзижчать помірно і дуже тихо
Скручені болем крики проклятих у вічності
Через два-три кілометри поляна
Ми вже не самі, з нами в одному напрямку
Сотні, тисячі йдуть із засмальцьованими обличчями
Знімають селфі ще в потойбічному світі, як вічні туристи
Хто вони, нездатні на жодну трансцендентність
І такі безлюдні, що й у пеклі про них не думаєш
Що вже говорити про те, щоб їх мати, чому їх господарі
Заповніть зовнішній край Воронкового Міста Агонії
Нульове коло, місце душ, яких не було
У центрі й емблемі — білий прапор, що обертається
Тому що тому, хто ніколи не жив по-справжньому, не буде дарована справжня смерть
І він призначений для цього місця, біля сот
Офісні камери в могилу, що фінансується в розстрочку, спочатку грають мертвими
Потім помри, а потім продовжуй прикидатися мертвим
У вічній Ікеї, в підвішеному стані
Поїздка на ліфті, що тягнеться нескінченно
Вічно та сама реклама, яка ніколи не закінчиться
Лімбо — охороняється триголовим тельтом із вирізаним горщиком
Повно офісних крісел кентаврів, курей-несучок, знаменитостей YouTube
Інтерни власного існування, безликі костюми
Сірі натовпи, туристи, що роблять селфі перед цим кривавим білим прапором