Переклад тексту пісні Женщина с планеты Земля - Олег Митяев, Константин Тарасов

Женщина с планеты Земля (оригінал)

Я лежу, бессонно глядя в потолок,
Уговаривая сам себя поспать.
Повзрослеть за столько лет так и не смог,
Я от прочих умудрился лишь отстать.
Эта женщина земная не дает
Мне надежды никакой, но между тем,
Если рядом я, она всегда поет,
А исчезну — перестанет.
А зачем?
И лето кружит семена,
Сомлевших в полдень тополей,
И я все маюсь, упуская времена,
И все скучаю по планете по своей.
Покупаю снова астры у метро,
Как землянин рядовой среди землян,
А она уж приготовила пирог
Из каких-то ягод с солнечных полян.
Будем ужинать и пить поспевший квас,
А когда попросит спеть и я спою,
То заплачет, не сдержавшись в сотый раз,
Узнавая жизнь чужую и свою.
А лето кружит семена,
Сомлевших в полдень тополей,
Уж я стараюсь привирать, да вот беда —
Не получается пока повеселей.
Все про водку, да холодную как снег,
Про пельмени, про пустяшный разговор.
Да про то, что сорок зим здесь на земле
Чью-то жизнь по дням таскаю я как вор.
Я в столовой все салфетки исчеркал,
Про унылую бескрайнюю езду.
Я бы плюнул, я давно уже устал
Да вернулся на далекую звезду.
Но эта женщина одна
Мне не велит — все дело в ней.
И бесконечно лето кружит семена,
Сомлевших в полдень у дороги тополей…

(переклад)

Я лежу, безсонно дивлячись у стелю,
Умовляючи сам себе поспати.
Подорослішати за стільки років так і не зміг,
Я від інших примудрився лише відстати.
Ця жінка земна не дає
Мені надії жодної, але тим часом,
Якщо поруч я, вона завжди співає,
А зникну — перестане.
А навіщо?
І літо кружляє насіння,
Томлів, що втомилися в полудні,
І я все маюсь, упускаючи часи,
І все сумую за планетою за своєю.
Купую знову айстри в метро,
Як землянин рядовий серед землян,
А вона вже приготувала пиріг
З якихось ягід із сонячних полян.
Будемо вечеряти і пити встиглий квас,
А коли попросить заспівати і я заспію,
Те заплаче, не стримавшись у сотий раз,
Впізнаючи життя чуже і своє.
А літо кружляє насіння,
Томлів, що втомилися в полудні,
Вже я стараюсь прибрехувати, так ось біда —
Не виходить поки веселіше.
Все про горілку, так холодну як сніг,
Про пельмені, про пусту розмову.
Так, про те, що сорок зим тут на землі
Чиєсь життя по днях тягаю я як злодій.
Я в їдальні всі серветки вичеркав,
Про похмуру безмежну їзду.
Я би плюнув, я давно вже втомився
Так повернувся на далеку зірку.
Але ця жінка одна
Мені не велить — вся справа в ній.
І нескінченно літо кружляє насіння,
Томлів, що втомилися в полудень у дороги…