Переклад тексту пісні Urbanología - Nach

Urbanología (оригінал)

La ciencia de ahí fuera
Cuando no sepas qué decir, yo lo diré por ti
Urbanología, la calle y sus destellos
Vidas con la soga al cuello, y es que…
No hay nada que entender, mucho que sentir
Nada que perder, mucho por vivir, lucho por seguir
Por servir de algo, dejé atrás largos letargos
Y tragos amargos, hoy cabalgo a salvo
Del dardo que lanza el paso del tiempo
Lo hago a mi modo
Escarbo en estiércol y extraigo oro
Busco la belleza en el cemento
Siempre hay una historia que contar
Siempre hay un anhelo y un lamento
Un aumento del volumen
Hará que suene más alto, pero no más claro
No enmascaro que temo al disparo y su sonido seco
Que intento no gritar
Más que por el ruido, por el miedo al eco
Sólo soy un tipo tímido, no me hago el sueco
Me llaman suicida por salvar mi vida sin chaleco
Por lanzarme al vacío, desde que era crío
Supe que lo mío era el tacto frío de un cuaderno hueco
Si peco de ingenuo es por buscar quimeras
Sentaré cuerpo y cabeza cuando muera
Y es que ahí fuera hay tanto tinte
Tanto tonto que aparenta ser perfecto
Tantos que fingen y atentan contra mi intelecto
Es la causa-efecto cuando el falso afecto inunda el aire
Ahora sé que cuando nadie te odia es porque no eres nadie
¿Lo pillas acaso?
Sé que hay millones de mirones que vigilan cada paso
Todo el mundo habla, todo el mundo juzga
Pero después todos se cagan cuando vienen curvas
Quieren la pulpa pero tragan cáscaras
La verdad se nubla cuando llueven máscaras
Cuando hasta las certezas se derrumban
Dime ¿qué te queda?
Si tras la penumbra te espera la tumba, es normal que te hundas
Pero cuando caigas hondo, convéncete al momento
Que hay cárceles que creas tú y te metes dentro
¿Quieres encontrarme?
Estaré en el fondo del bar, siempre sediento
Queriendo responder tantas preguntas que parecen mudas
Pero saco un disco nuevo y de repente se acaban todas las dudas
Y es que le pongo amor hasta cuando escribo de odio
Tengo el honor de hablarle al folio y a medio hemisferio
Y aunque no sé dónde voy, sé que siempre hay un destino en serio
Para algunos la cárcel o el cementerio
Yo tuve suerte, sé de dónde vengo
Ya me hice un nombre
Ahora lo mantengo, dicen que me vendo
Idiotas hablan pero se esfuman temprano, sus carreras
Duran lo que a mí me dura un grano, me da igual si os gano
No me lo planteo, me centro en lo bello
Soy quien más podría fardar y quien menos habla de ello
Urbanología, la calle y sus destellos
Y el hip hop mostrando tronos a los parias y plebeyos
Aquellos pocos que siguieron su propia senda
Esos locos de ayer que hoy son leyendas
Todos buscamos a tientas sitio donde el miedo duerma
Porque todo se reduce a nuestro miedo a sufrir
Todos buscamos un Dios, un más allá, una vida eterna
Porque todo se reduce a nuestro miedo a morir
Sólo queda sobrevivir, ése es mi leitmotiv
Cuando no sepas qué decir yo lo diré por ti
Me llevaré el botín y no hablo de bolsillos llenos
Aunque si roba el de arriba, el de abajo no va a hacer menos
Es lo que tenemos, demasiado circo y poco pan
Demasiados chicos caen como en un tobogán
Sorbos que se dan saben a veneno
Remos que no saben dónde van, no verán horizontes nuevos
Yo me muevo ajeno al ego, me entrego a mi libertad
No es un juego, tengo fieras que hay que alimentar
Y es elemental fluir como todos los ríos, por todos los míos
Son tantos los líos y los desencantos
Pero ante el frío mis homies hacen de manto
Y no hay Grammy’s que superen el amor que me dais tantos
Otros criticando en su computer, los pongo en mute
Les apago el router, cutres discuten sin que me inmute
No me repercuten tira’eras quinceañeras
Ni peleas entre la vieja y la nueva, no se enteran
Que quien más calla a veces es el que más sabe
Y que quien menos vacila es el que más se sale
Más les vale madurar o no van a durar ni un cuarto
Creen que triunfar en el rap se puede lograr de un salto
Los aparto con mi eclipse
El éxito no me excitó, mi léxico tardó décadas en pulirse
Un curro que no acepta erratas ni despistes
Ni chistes que al ver pasta no dudan en desvestirse
«La vida es como una tela bordada
Nos pasamos la primera parte de la vida
En el lado bonito del bordado
Pero la segunda parte de nuestra vida
La pasamos en el otro lado
Es menos bonito, pero vemos cómo están dispuestos los hilos»
Vivo atrapado en un reloj de arena
Confiar en la bondad ajena me empujó al desprecio
Por culpa de la impotencia
Necios que sentencian no son un problema
El problema es el silencio si almacena indiferencia
Ya mi inocencia la perdí en algún despiste
Hoy el niño que un día fui me habla, mientras insiste
En que disfrute del trayecto, dice que nada es perfecto
Que o me divierto o soy hombre muerto, y morir es triste
La vida un chiste o una putada, no sé
Sólo sé que no creo en nada y nada calma mi sed
Tantas horas que pasé escribiendo esto
No es un pretexto, sabes que mis textos son mi forma de ser
Sigo mirando al papel como quien mira a la chica más linda
Cojo el trozo de pastel que trae la guinda
Pruébala te sabrá a tinta, la que derramo
Así sostengo en las manos penas y conquistas
Mis fraseos son como paseos por la tundra
Abundan fariseos con deseos de que me hunda
Yo usando la zurda de Picasso pintando fracasos
Bebiendo fe como si alguien me quitara el vaso
Dando pasos en la escalinata
Matando el tiempo, aún sabiendo que él es quien me mata
Viendo en mi avatar erratas y ratas ingratas que atacan
O acatas la fama o te atrapa y acabas a gatas
Más manchas que un dálmata en mi alma, pero aún presumo
El mundo busca héroes, pero no soy uno
Sólo asumo mi levedad y mi ignorancia
No hay más verdad que la felicidad que da la infancia
Y no sé si es la edad o una hemorragia, pero me falta magia
Cada vez menos euforia y más nostalgia
Cada vez más pesar y menos eficacia
Cada vez menos al bar y más a la farmacia
Ahora sé que la arrogancia es frágil y vencerla es fácil
Que el temor es ágil y mi carne un muffin que se despedaza
Y por si el azar me caza, me quedo en casa escribiendo
Ya no hay tiempo de bajar a fumar a la plaza
Prefiero ser un apátrida en mi Atlándida perdida
Donde las letras más gélidas me abrigan
Y más que por mis niggas, lo hago por mis amigas
Por no quedarme con la intriga de lo que dirán
Unos tragarán saliva, otros dudando
Artista al que el arte de vivir le cuesta tanto
La belleza me acaricia pero cae volando
Y el dolor se clava y cada clavo hay que arrancarlo
Vislumbrando mi horizonte donde antes vi montes
Hoy hay rinocerontes embistiendo a golpes
Cada corte aquí es como un tour por Invernalia
(Y.) Tras ocho discos más hambriento que Somalia
Da igual la indumentaria cuenta lo de abajo
Pero ver tras la piel eso sí que nos cuesta trabajo
Hay un atajo a un universo sin cerrojos
De prados con versos pa’l que mira por mis ojos, yo
Sólo soy un piojo en esta inmensidad pero me arrojo
A este Mar Rojo que es la adversidad
Y a veces la venzo y a veces me vence
La lucha de cualquier hombre decente en una gran ciudad
Urbanología, disciplina y corazón en este enjambre
Otra versión de los Juegos del Hambre
Otra lección para que niños se hagan grandes
Otra prisión de la que planeo escaparme, y
¿Cómo aceptarme si soy tan complejo?
Si me atrae más la ventana que el espejo
Si soy más conejo que coyote en este bosque
Yo soy de los que saben moverse sin venderse a bajo coste
Un día aposté, ése fue el génesis, tumor de MC’s
El boca a boca se encargó de la metástasis
Lo hago por quien pierda o quien se retrase
Por quien se sienta siempre en la última fila de clase
Pablo y Baghira traen la base, yo le pongo el topping
Escribo y hago que mi boli baile popping
Knockin' on the heaven’s door pero nadie abre
El infierno quizás abra, porque mis palabras arden
¿Quién vence a la desgana en este melodrama?
Si el miedo te llama a los pies de la cama
Por eso corre y ama a quien te dé la gana
Qué más da si nos vamos a morir mañana
Subí mi persiana y cerré mi herida
Cambié de perspectiva y desde entonces no hay misterio
Hoy la cosa que me tomo más en serio en esta vida
Es a no tomar la vida demasiado en serio

Urbanología (переклад)

Наука там
Коли ти не знаєш, що сказати, я скажу це за тебе
Урбанологія, вулиця та її родзинки
Живуть з мотузкою на шиї, і це...
Нема чого розуміти, багато чого відчувати
Нічого втрачати, багато жити, я борюся, щоб продовжувати
Заради чогось я залишив позаду тривалу летаргію
І гіркі напої, сьогодні я катаюся безпечно
Про дротик, який кидає час
Я роблю це по-своєму
Я копаюся в гній і добую золото
Я шукаю красу в цементі
Завжди є, що розповісти
Завжди є туга і лемент
Збільшення обсягу
Це зробить звук голоснішим, але не чіткішим
Я не приховую, що боюся пострілу і його сухого звуку
Я намагаюся не кричати
Більше ніж за шум, за страх перед луною
Я просто сором'язливий хлопець, я не граю шведською
Мене називають самогубцем за те, що я врятував своє життя без жилета
За те, що кинув мене в порожнечу з дитинства
Я знав, що мій був холодний дотик порожнього блокнота
Якщо я наївний, то тому, що шукаю химери
Я сяду тілом і головою, коли помру
І там так багато барвників
Настільки дурний, що здається ідеальним
Так багато тих, хто прикидається і нападає на мій інтелект
Це причина-наслідок, коли фальшивий афект наповнює повітря
Тепер я знаю, що коли тебе ніхто не ненавидить, це тому, що ти ніхто
Ви вловили це?
Я знаю, що мільйони глядачів спостерігають за кожним кроком
Всі говорять, всі судять
Але тоді всі сраться, коли приходять криві
Вони хочуть м’якоть, але ковтають шкаралупу
Правда каламутніє, коли дощ маскує
Коли навіть впевненість руйнується
Скажи мені, що тобі залишилося?
Якщо після мороку вас чекає могила, то це нормально для вас
Але коли глибоко впадаєш, відразу переконайся
Що є в'язниці, які ви створюєте і потрапляєте всередину
Ти хочеш мене знайти?
Я буду позаду бару, завжди відчуватиму спрагу
Бажання відповісти на стільки питань, які здаються мовчазними
Але я випустив нову платівку, і раптом усі сумніви зникли
І це те, що я ставлю любов, навіть коли пишу про ненависть
Я маю честь виступати перед фоліантом і перед половиною півсвіту
І хоча я не знаю, куди я йду, я знаю, що завжди є справжня мета
Для когось в'язниця чи цвинтар
Мені пощастило, я знаю, звідки я
Я вже зробив ім'я
Зараз зберігаю, кажуть продаю
Ідіоти говорять, але вони рано зникають, їхня кар'єра
Вони тримаються стільки, скільки у мене прищик, мені все одно, якщо я вас поб'ю
Я не розглядаю це, я орієнтуюся на прекрасне
Я той, хто міг би найбільше похизуватися і хто найменше про це говорить
Урбанологія, вулиця та її родзинки
І хіп-хоп, що показує трони ізгоям і простолюдинам
Тих небагатьох, хто пішов своїм шляхом
Ті божевільні вчорашні, які сьогодні є легендами
Ми всі шукаємо місце, де спить страх
Тому що все зводиться до нашого страху страждань
Ми всі прагнемо Бога, загробного життя, вічного життя
Тому що все зводиться до нашого страху смерті
Залишається тільки вижити, це мій лейтмотив
Коли ти не знаєш, що сказати, я скажу це за тебе
Я візьму бабло і не кажу про повні кишені
Хоча якщо він вкраде того, хто зверху, той, що внизу, не стане менше
Це те, що ми маємо, занадто багато цирку і мало хліба
Дуже багато хлопців спускаються, як з гірки
Дані ковтки мають смак отрути
Весла, що не знають, куди йдуть, не побачать нових обріїв
Я виходжу за межі его, я віддаюся своїй свободі
Це не гра, я маю звірів годувати
І тече стихійно, як усі ріки, через усе моє
Є стільки безладів і розчарувань
Але перед холодами мої кореші виконують роль ковдри
І немає таких премій Греммі, які б перевершили ту любов, якою ти мені так багато даруєш
Інші критикують на своєму комп’ютері, я вимикаю їх
Я вимикаю роутер, лайно, вони сперечаються, і я не здригаюся
Вони не впливають на мене tira'eras quinceañeras
Ніякої боротьби між старим і новим вони не знають
Що найбільше мовчить інколи той, хто знає найбільше
І що найбільше виходить той, хто найменше вагається
Краще їм вирости, а то й чверті не протягнуть
Вони вірять, що успіху в репу можна досягти одним стрибком
Я відганяю їх своїм затемненням
Успіх мене не збудив, мій лексикон шліфувався десятиліттями
Робота, яка не допускає помилок і недоглядів
Без жартів, що, побачивши макарони, вони не вагаючись роздягаються
«Життя, як вишиванка
Ми проводимо першу частину життя
Про красиву сторону вишиванки
Але друга частина нашого життя
Ми провели його з іншого боку
Це менш красиво, але ми бачимо, як розташовані нитки»
Я живу в пастці пісочного годинника
Довіра до доброти інших підштовхнула мене до презирства
Через імпотенцію
Дурні, які судять, не проблема
Проблема в мовчанні, якщо воно зберігає байдужість
Я вже втратив невинність через якусь помилку
Сьогодні хлопець, яким я колись був, говорить зі мною, наполягаючи
У тому, що він отримує задоволення від подорожі, він каже, що немає нічого ідеального
Що або мені весело, або я мертвий, і вмирати сумно
Життя це жарт чи стерво, я не знаю
Я тільки знаю, що я ні в що не вірю і ніщо не втамовує мою спрагу
Стільки годин я витратив на це
Це не виправдання, ви ж знаєте, що мої тексти – це мій спосіб існування
Я продовжую дивитися на папір, як хтось дивиться на найкрасивішу дівчину
Я беру шматок торта, який приносить глазур
Спробуйте, воно буде на смак, як чорнило, те, що я проливаю
Тож я тримаю в руках печалі й перемоги
Мої фрази схожі на прогулянки в тундрі
Фарисеї рясніють бажаннями, щоб я тонув
Я використовую невдачі малювання лівою рукою Пікассо
П'ю віру, наче хтось забрав мій келих
Роблячи кроки по сходах
Вбивати час, все ще знаючи, що це він мене вбиває
Побачивши в моїй аватарі помилки і невдячних щурів, які нападають
Або ти підкоряєшся славі, або вона застає тебе, і ти стаєш на четвереньки
На душі більше плям, ніж у далматинця, але все-таки припускаю
Світ шукає героїв, але я не один
Я лише припускаю свою легковажність і своє невігластво
Немає більшої правди, ніж щастя, яке дарує дитинство
І я не знаю, вік це чи кровотеча, але мені бракує магії
Все менше ейфорії і більше ностальгії
Усе більша вага та менша ефективність
Все рідше в бар і більше в аптеку
Тепер я знаю, що зарозумілість є крихкою і подолати її легко
Цей страх спритний, а моє м’ясо – це булочка, яка розвалюється
І якщо випадок спіймає мене, я залишаюся вдома, пишучи
Немає часу спуститися на площу покурити
Я б краще був особою без громадянства у моїй загубленій Атлантиді
Де найхолодніша лірика ховає мене
І більше ніж для моїх ніггерів, я роблю це для своїх друзів
За те, що не залишалися з інтригою, що скажуть
Одні ковтають слину, інші сумніваються
Митець, для якого мистецтво життя коштує дуже дорого
Красуня мене пестить, але летить падає
А біль прибитий і кожен цвях треба висмикувати
Мигцем бачу свій горизонт там, де раніше я бачив гори
Сьогодні носороги атакують ударами
Кожен розріз тут схожий на екскурсію Вінтерфеллом
(Ю.) Після восьми альбомів голодніший за Сомалі
Незалежно від одягу, має значення те, що внизу
Але нам важко бачити це за шкірою
Є ярлик до всесвіту без замків
З лугів з віршами для того, хто дивиться моїми очима, І
Я просто воша в цьому безмежжі, але я кидаюся
Для цього Червоного моря це лихо
І іноді я бив її, а іноді вона мене
Боротьба будь-якої порядної людини у великому місті
Урбанологія, дисципліна і серце в цьому рої
Ще одна версія Голодних ігор
Ще один урок дітям дорослішати
Ще одна в'язниця, з якої я планую втекти, і
Як прийняти себе, якщо я така закомплексована?
Якщо мене більше приваблює вікно, ніж дзеркало
Якщо я більше кролик, ніж койот у цьому лісі
Я з тих, хто вміє рухатися, не продаючи за низькими цінами
Одного разу я побився об заклад, що це був генезис, пухлина MC
З вуст в уста подбали про метастаз
Я роблю це для тих, хто програє або запізнюється
Для тих, хто завжди сидить в останньому ряду класу
Пабло і Багіра приносять основу, я кладу топінг
Я пишу і змушую моє перо танцювати
Стукає в двері раю, але ніхто не відчиняє
Пекло може відкритися, тому що горять мої слова
Хто перемагає небажання в цій мелодрамі?
Якщо страх кличе вас до ніг ліжка
Тому біжи і люби, кого хочеш
Яка різниця, якщо ми помремо завтра?
Я підняв свою штору і закрив рану
Я змінив свою точку зору, і з тих пір немає ніякої таємниці
Сьогодні те, до чого я ставлюся найсерйозніше в цьому житті
Це не сприймати життя надто серйозно