| Ви були з Півночі, я з Півдня
|
| Ми були з різних міст, з різних міст
|
| Але я знав, що це добре, і ви знали, що це теж
|
| Тож ми рухалися разом, як м’яч і ланцюг
|
| Уми стають двома половинами одного й того ж
|
| Це було справжнє, але в тіні виросло
|
| Бо в тебе є секрет, чи не так, дитинко?
|
| Я б голосно крикнув і прорвався
|
| Я б віддав усе, щоб належати тобі
|
| Але були інші плани, інші правила
|
| Ви сказали, «звідки я, там замок і ключ
|
| Якби ви були такі люб’язні, щоб піти за мною
|
| Я покажу тобі шлях до решти моїх гріхів»
|
| Бо в тебе є секрет, чи не так, дитинко?
|
| Так, ти маєш секрет, чи не так, дитинко?
|
| І я маю знати
|
| Так, я маю знати
|
| Тож у цій кімнаті було сиро, де лежали ваші гріхи
|
| У повітрі старого місця був цей запах
|
| Роками не було багато денного світла
|
| І ти кинув мене униз, сказав: «Якщо ви не проти
|
| Я залишу тебе тут до ночі
|
| Тоді ми можемо робити те, що хочемо, щоб моя дитина не була в центрі уваги».
|
| Бо в тебе є секрет, чи не так, дитинко?
|
| Так, ти маєш секрет, чи не так, дитинко?
|
| І я маю знати
|
| Так, я маю знати
|
| Бо я твоя таємниця, чи не так?
|
| Так, я твоя таємниця, чи не так?
|
| Хіба я не дитина? |