Переклад тексту пісні Мой сосед - Михаил Круг

Мой сосед (оригінал)

Сосед мой как хлебнёт вина всё говорит: «Война, война…» и сколько жизней
унесло и не сложилось.
А День Победы подойдёт — наденет ордена и пьёт, и плачет тихо, вспоминает,
как им жилось.
Как помнит мать, черты лица и похоронку на отца, и как в шестнадцать убежал на
фронт с Витюхой,
Как Витька крикнул: «Вперёд, за…» и разорвало на глазах, а хоронила
незнакомая старуха.
И как лежал в госпиталях, комбат как умер на руках и как контузило в апреле под
Берлином.
Как в детстве змея запускал, в войну с мальчишками играл и как зимой крючком
цеплялся за машины.
В войну играл — как будто знал: подрос чуть-чуть — на фронт попал.
Война из детства здорово в жизни пригодилась.
А многие по одному играли до войны в тюрьму, их очень мало со штрафбата
возвратилось.
Он вспоминал, когда пришёл, мать приготовила на стол два огурца солёных,
сахар и горбушку.
Как плакала в пустой рукав и всё смотрела, губы сжав, как он одной рукой пил из
отцовской кружки.
Потом пришла Витюхи мать, и Витьку стали поминать, как ей отдал Витюхин
старенький кисет.
Она ушла домой в слезах, кисет к груди рукой прижав, и всё горел в её окне
полночный свет.
И уложив его в кровать, всю ночь сидела рядом мать, потом пошла стирать на
речку гимнастёрку.
Хлыстом хлыстнул вдали пастух, за речкой сипло пел петух, взлетев на ржавый
бензобак тридцать четвёрки.
Зачем же пьёт уж столько лет безрукий ветеран-сосед, и нафталином пахнут звёзды
и медали?
Стоит у Волги обелиск, на батьку похоронный лист, и улыбается на фото главком
Сталин…

Мой сосед (переклад)

Сусід мій як хлібне вина все каже: «Війна, війна…» і скільки життя
понесло і не склалося.
А День Перемоги підійде — одягне ордени і п'є, і плаче тихо, згадує,
як ним жилося.
Як пам'ятає мати, риси обличчя і похоронку на батька, і як у шістнадцять втік на
фронт з Вітюхою,
Як Вітька крикнув: «Вперед, за…» і розірвало на очах, а поховала
незнайома стара.
І як лежав у госпіталях, комбат як помер на руках і як контузило в квітні під
Берліном.
Як у дитинстві змія запускав, у війну з хлопчиками грав і як зимою гачком
чіплявся за машини.
У війну грав — ніби знав: підріс трохи — на фронт потрапив.
Війна з дитинства здорово в житті знадобилася.
А багато по одному грали до війни в тюрму, їх дуже мало зі штрафату
повернулося.
Він згадував, коли прийшов, мати приготувала на стіл два огірки солоних,
цукор і окраєць.
Як плакала в порожній рукав і все дивилася, губи стиснувши, як він однією рукою пив з
батьківського гуртка.
Потім прийшла Вітюхи мати, і Вітьку стали згадувати, як їй віддав Вітюхін
старенький кисет.
Вона пішла додому в сльозах, кисет до грудей рукою притиснувши, і все горів у вікні.
північ світло.
І|уклавши його в|ліжко, всю ніч сиділа поруч мати, потім пішла прати на
річку гімнастерку.
Хлистом хлиснув вдалині пастух, за річкою сипло співав півень, злетівши на іржавий
бензобак тридцять четвірки.
Навіщо вже п'є стільки років безрукий ветеран-сусід, і нафталіном пахнуть зірки
і медалі?
Стоїть у Волги обеліск, на батька похоронний лист, і посміхається на фото головком
Сталін…