Переклад тексту пісні Девочка-пай - Михаил Круг

Девочка-пай (оригінал)

В тебе было столько желания,
И месяц над нами светил,
Когда, по маляве придя на свидание,
Я розы тебе подарил.
Какой ты казалась серьезной,
Качала в ответ головой,
Когда я сказал, что отнял эти розы
В киоске на Первой Ямской.

Как было тепло,
Что нас с тобой вместе свело?
Девочка-пай рядом жиган и хулиган.
В нашей Твери нету таких
Даже среди шкур центровых.
Девочка-пай, ты не грусти, ты не скучай.

Понты просадил я чуть позже,
В делах узелки затянул,
А наш участковый, ментовская рожа,
Домой к тебе вдруг заглянул.
Он, как портретист на Трехсвятской,
Твоим нас с тобой рисовал.
Давил, что ты станешь подстилкой кабацкой,
И с чаем пол-торта сожрал.

Как было тепло,
Что нас с тобой вместе свело?
Девочка-пай, рядом жиган и хулиган.
В нашей Твери нету таких
Даже среди шкур центровых.
Девочка-пай, ты не грусти, ты не скучай.

Овца шебутная, мамаша,
Как утка, тряся потроха,
Тебя провожала по улице нашей,
Папаша привел женишка.
Но как-то под вечер в подъезде
К нему подкатил я слегка.
Он нес тебе розы, а я ему съездил
От всей души, с левой, крюка.

Как было тепло,
Что нас с тобой вместе свело?
Девочка-пай, рядом жиган и хулиган.
В нашей Твери нету таких
Даже среди шкур центровых.
Девочка-пай, взяли меня, ты не скучай.

Милая моя, я здесь не только потому, что любил тебя, а потому, что завязал для тебя.
Мне иногда хочется посидеть с тобой в "Лазурном",
Представляю: ты проходишь через весь зал, бардак молчит, Галька роняет поднос,
А ты садишься ко мне на колени, и я плыву...

Девочка-пай (переклад)

У тобі бурлило таке жагуче прагнення,
І місяць, як срібний ковчег, над нами плив.
Коли, за шифром скликаючи на побачення,
Я троянди дарував — вогонь і пил.
Якою ти здавалася урочисто-суворою,
Хитала головою мов тіньова вода,
Коли я зізнався: ці троянди — трофей із запорошеного кіоску,
Що стоїть на Першій Ямській, де ніч невпинно блуда.

Яка пломеніла в повітрі теплота,
Яка доля з'єднала в єдиній точці нас?
Дівчинко-пай: поруч — волоцюга й пустун-парнас.
У нашій Твері, повір, таких не народиться й між містом,
Навіть серед левиць із центру, зухвалих, немов кість.
Дівчинко-пай, не сумуй, не дай зів'янути дням.

Свій лоск я програв, мов на картах, де тінь — моє ім'я,
У справах мереживні вузли я затягнув до крові,
А наш дільничний, у пащі — мідний присмак,
До тебе додому вломився, скрививши слова.
Він, як живописець на Трьохсвятській,
Малював нас тобою твоїм портретом з нічної імли.
Тиснув: мовляв, станеш ти, мов ложа для шинкового пса,
І з чаєм півторта розправив, не лишивши й крихти.

Яка пломеніла в повітрі теплота,
Яка доля з'єднала в єдиній точці нас?
Дівчинко-пай: поруч — волоцюга й пустун-парнас.
У нашій Твері, повір, таких не народиться й між містом,
Навіть серед левиць із центру, зухвалих, немов кість.
Дівчинко-пай, не сумуй, не дай зів'янути дням.

Матір — шебутна, мов ягниця у вітрі,
Як качка, що тельбухи хитає над річкою,
Вела тебе нашою вулицею, де ніч — мов корито,
А батько привів у петлі жениха-синицю.
Та якось під вечір у під'їзді, в сутінках м'яти,
Я до нього підкотився, мов тінь на склі.
Він ніс тобі троянди, а я — йому вдарив гачком від душі,
Лівою, щирою, як пісня, що лине в імлі.

Яка пломеніла в повітрі теплота,
Яка доля з'єднала в єдиній точці нас?
Дівчинко-пай: поруч — волоцюга й пустун-парнас.
У нашій Твері, повір, таких не народиться й між містом,
Навіть серед левиць із центру, зухвалих, немов кість.
Дівчинко-пай, мене взяли, а ти не сумуй у ночах.

Моя мила, я тут не лише тому, що тебе любив, а й тому, що заради тебе нитку минулого обірвав.
Мені інколи хочеться з тобою у «Лазурному» забутися,
Уявляю: ти йдеш повз увесь зал, де тиша лежить, а Галька роняє піднос — все затихає.
А ти сідаєш на коліна до мене — і я тону у хвилях надії…