Переклад тексту пісні Добрая, глупая, давняя - Михаил Круг

Добрая, глупая, давняя (оригінал)

Вступление.
Как ни странно, но все же, по-моему, юность сгорела.
Первый признак — что трезво о жизни я стал рассуждать.
Кружит снег незадумчивый, легкий, пушистый и белый…
Я тебе не смогу на всю улицу громко кричать.
Даже глупости и сумасбродства навеки забыты.
Я уже не смогу даже вспомнить о нашей любви.
Помню только у дома цветы и окно приоткрыто,
И от летней грозы по дорогам струятся ручьи.
Как ни странно, сейчас это кажется горькой потерей,
Только порвана нить, что навеки связала с тобой.
Как же мы расставались тогда, но я все-таки верю
В эту добрую, нежную, глупую, давнюю боль.
Я уже не смогу так легко петь тебе наши песни
И читать свои первые, очень плохие стихи,
Но мне кажется, если однажды проснусь на рассвете
И увижу тебя, ты простишь мне все эти грехи.
Я не знаю, когда мне придется тебя все же встретить
И увидеть в глазах твоих, прежде веселых, испуг.
И на Ваше «Ну, здравствуй!
Как жизнь?»
— не смогу Вам ответить:
«Извините, но только „на ты“ я уже не смогу…»
Не смогу… Это впрочем от многого освобождает
И от всех объяснений не нужных уже никому.
Сколько время прошло, лет пятнадцать, а Вы все такая…
Почему же мы с Вами расстались?
Никак не пойму…
Соло.
И все же — почему?

Добрая, глупая, давняя (переклад)

Вступ.
Як не дивно, але все ж, на мою думку, юність згоріла.
Перша ознака - що тверезо про життя я почав міркувати.
Кружить сніг невигадливий, легкий, пухнастий і білий.
Я не зможу на всю вулицю голосно кричати.
Навіть дурниці і божевілля навіки забуті.
Я вже не зможу навіть згадати про нашу любов.
Пам'ятаю тільки у будинку квіти і вікно відкрите,
І від літньої грози по дорогах струмують струмки.
Як не дивно, зараз це здається гіркою втратою,
Тільки порвана нитка, що навіки пов'язала з тобою.
Як же ми розлучалися тоді, але я все-таки вірю
У цей добрий, ніжний, дурний, давній біль.
Я вже не зможу так легко співати тобі наші пісні
І читати свої перші, дуже погані вірші,
Але мені здається, якщо одного разу прокинуся на світанку
І побачу тебе, ти пробачиш мені всі ці гріхи.
Я не знаю, коли мені доведеться тебе все зустріти
І побачити в очах твоїх, перш за все веселих, переляк.
І на Ваше «Ну, здравствуй!
Як життя?"
— не зможу Вам відповісти:
«Вибачте, але тільки „на ти» я уже не зможу…»
Не зможу… Це втім від багатого звільняє
І від всіх пояснень не потрібних уже нікому.
Скільки час минув, років п'ятнадцять, а Ви така…
Чому ж ми з Вами розлучилися?
Ніяк не розумію…
Соло.
І все ж — чому?