Переклад тексту пісні Джин и тоник - Константин Арбенин, Вадим Курылёв

Джин и тоник (оригінал)

Вступление: Dm
Он ревновал ее к дождю
И укрывал джинсовой курткой
Ее июневые кудри,
А зонтик прижимал к локтю.
День дожидался темноты,
Жизнь начиналась с середины,
И закрывали магазины
Свои разнузданные1 рты.
Ветра стояли на своем,
Шатая цепь священнодейства,
И пошлое Адмиралтейство
Сдавало ангелов в наем,
Но вместо звезд их берегли
Два добрых духа Джин и Тоник,
И мир, казалось, в них утонет,
Едва дотронувшись земли…
Припев:
А мне казалось,
А мне казалось,
Bbmaj Gm7
Что белая зависть — не грех,
Что черная зависть — не дым.
И мне не писалось,
Мне не писалось,
Мне в эту ночь не писалось, —
Я привыкал быть великим немым.
Он ревновал ее к богам
И прятал под мостом от неба,
А голуби просили хлеба
И разбивались за стаканы.
Плоть несло, и дух опять
Штормил в девятибалльном танце —
От невозможности остаться
До невозможности унять.
И вечер длинных папирос
Линял муниципальным цветом,
И сфинксов он пугал ответом
На каждый каверзный вопрос.
И, видно, не забавы для —
По венам кровь против теченья.
Миг тормозов, развал-схожденье2,
И снова — твердая земля.
Припев:
А мне казалось,
А мне все казалось,
Что белая зависть — не блеф,
Что черная зависть — не дым.
И мне не писалось,
Мне опять не писалось,
Не пелось и не писалось, —
Я привыкал быть великим немым.
И отступил девятый вал,
И растворил свой сахар в дымке…
К стихам, к Довлатову, к «Ордынке"3
Он вдохновенно ревновал,
Но вместо рифм бежали вслед
Два юных сфинкса Джин и Тоник,
И воздух был упрям и тонок,
Впитав рассеянный рассвет.

Джин и тоник (переклад)

Вступ: Dm
Він ревнував її до дощу
І покривав джинсовою курткою
Її червневі кучері,
А парасольку притискав до ліктя.
День чекав темряви,
Життя починалося з середини,
І закривали магазини
Свої розбещені роти.
Вітра стояли на своєму,
Шата ланцюг священнодійства,
І вульгарне Адміралтейство
Здавало ангелів у найм,
Але замість зірок їх берегли
Два добрі духи Джин і Тонік,
І світ, здавалося, в них потоне,
Ледве доторкнувшись до землі…
Приспів:
А мені здавалося,
А мені здавалося,
Bbmaj Gm7
Що біла заздрість - не гріх,
Що чорна заздрість - не дим.
І мені не писалося,
Мені не писалося,
Мені цієї ночі не писалося,—
Я звикав бути великим німим.
Він ревнував її до богам
І ховав під мостом від неба,
А голуби просили хліба
І розбивалися за склянки.
Плоть несло, і дух знову
Штормив у дев'ятибальному танці —
Від неможливості залишитися
До неможливості вгамувати.
І вечір довгих цигарок
Ліняв муніципальним кольором,
І сфінксів він лякав відповіддю
На кожне каверзне питання.
І, мабуть, не забави для —
По венах кров проти течії.
Мить гальм, розвал-схождение2,
І знову — тверда земля.
Приспів:
А мені здавалося,
А мені все здавалося,
Що біла заздрість - не блеф,
Що чорна заздрість - не дим.
І мені не писалося,
Мені знову неписалося,
Не співалось і не писалося, —
Я звикав бути великим німим.
І відступив дев'ятий вал,
І розчинив свій цукор у димку...
До віршів, до Довлатова, до «Ординці"3
Він натхненно ревнував,
Але замість рим бігли слідом
Два юні сфінкси Джин і Тонік,
І Повітря було вперте й тонке,
Увібравши розсіяний світанок.