Переклад тексту пісні SAINTE ANNE - Fauve

SAINTE ANNE (оригінал)

Je sais même pas par où commencer en fait.
En même temps c’est la première fois
que je fais ça, donc vous m’excuserez si ça part un peu dans tous les sens ou
si je suis un peu trop confus.
Faut dire qu’en ce moment j’ai bien du mal à mettre mes idées au clair quand
même.
j’ai bien du mal à trouver mes mots.
Enfin voilà, j’vous dresse le tableau vite fait:
Je suis né dans une famille plutôt aisée, j’ai toujours été privilégié.
J’ai jamais manqué d’amour, ni de rien d’autre d’ailleurs, et même si ma mère,
qui vient quand même d’un milieu assez populaire,
était parfois un peu sévère avec mes frères et moi.
A l'école j'étais bon élève, à la maison j'étais poli.
J’me souviens pas avoir fait trop de conneries étant p’tit.
Par contre, j’ai fait des études correctes, et aujourd’hui je sais que mon
parcourt est plus ou moins tracé.
Disons que je sais où j’arriverais si je continue sur ma lancé.
j’aurais probablement une femme et de beaux enfants, un crédit à payer,
un épagneul anglais et un coupé-cabriolet.
Et pourtant vous voyez, ça fait maintenant presque 6 mois que je dors à peine,
que j’peux n’rien bouffer pendant deux jours sans même m’en apercevoir.
Et quand j’me regarde dans le miroir j’y vois un mec bizarre,
pâle, translucide, tellement livide,
à faire sourire un génocide.
Docteur j’rigole pas, faut que vous fassiez quelque chose pour moi,
n’importe quoi, prenez un marteau et pétez-moi les doigts,
je sais pas, parce que là je peux vraiment plus.
J’peux plus sortir dans la rue, j’peux plus mettre les pieds dans des bureaux.
De toute façon je suis devenu incapable de prendre le métro.
Ça pue la mort, ça pue la pisse, ça me rend claustro et agressif.
Et puis j’ai vraiment l’air d’un gland dans mon costard trop grand et mal
taillé,
que même si je voulais faire semblant y’aurait toujours marqué en gros troufion
sur mon front.
Et puis tous ces gens qui cherchent absolument à s’entasser, qui poussent,
qui suent, qui sifflent entre leurs dents comme des serpents.
vas-y du con, monte, monte, t’as raison.
De toute façon t’auras beau être le premier arrivé, à la clef on va tous se
taper la même journée scabreuse.
Les yeux collés à l'écran de l’ordinateur, tu te détruis les pupilles à lire en
diagonal des choses auxquelles t’entraves que dalle.
nan mais tu comprends, il est hyper important ce dossier, le client il raque
300 de l’heure, alors tu te débrouilles,
tu vas chercher sur google si il faut mais tu me finis ça pronto.
ah oui, vous avez parfaitement raison, oui.
c’est de ma faute, oui.
je suis pas assez réactif.
han c’est drôle, oui, collez-moi des gifles.
connard.
et si t’allais plutôt te
carrer des poignées de porte dans le cul pour voir?
J’en ai assez d’me taper à déjeuner des salades composées à 12, ou de la
barbaque en carton mouillé.
De manger sur un coin de table, puis de passer des après-midis minables à
enculer les mouches, et finir par embrayer sur des after-works entre collègues.
Mais quel cafard.
a croire qu’on aime tellement s’faire enfler la journée qu’on
en redemande le soir.
Mais bon, faut dire aussi qu’on y rencontre des meufs,
ou plutôt des célibattantes,
c’est-à-dire des nanas qui comme nous ont des problèmes affectifs.
On se présente, on leur raconte des cracks, on leur dit qu’on est collab' alors
qu’on est à la fac
et qu’en vrai on passe notre temps à user nos culs sur des bancs trop étroits,
à écouter des types chauves déblatérer, déblatérer, déblatérer toute la journée,
déblatérer sur tout, et surtout sur n’importe quoi.
Et heureusement, les journées se finissent toujours de la même façon:
on rentre et on se fait beau pour la soirée,
on met nos polos cols relevés, puis on se retrouve au q.g.
pour picoler des
demis à 5.
D’ailleurs, quand on a un peu de plomb dans l’aile, on a souvent envie de jouer
aux rebelles et crier au tôlier:
— dit-donc tu t’prends pour qui enfoiré, tu trouves pas que ta bière elle est
un peu chère?.
On le ferait si on avait un peu de cran dans nos artères, mais on préfère se
taire et continuer à gaspiller notre tune,
à user notre salive pour pas grand chose, et à fumer comme des sapeurs,
histoire de s’amocher à fond avant d'être vieux,
d’agrandir les valoches qu’on a déjà sous les yeux.
A part ça on parle surtout des filles qu’on a vu sur le net, et puis d’celles
qu’on aimerait attraper en soirée,
car ce soir, comme tous les soirs, on va essayer de niquer.
Mais surtout pas de faire l’amour, parce que l’amour, c’est pour les pédés.
Rien de bien choquant finalement.
Des gars parlent des filles qui baisent, des filles qui baisent pour dire
qu’elles baisent.
La baise, on en garde toujours des regrets, parfois des maladies.
Au fond on fait ça sans plaisir, sans réelle envie.
C’est surtout pour ne plus penser.
Ca cache des plaies à vif, mais ça c’est un
secret.
En vérité on est perdus, désuvrés, désabusés, seuls comme des animaux blessés.
On est tristes et nos curs saignent, mais on se cache derrière nos grandes
gueules et nos mots durs.
Entre nous on s’appelle mec, meuf, bâtard, baltringue, bitch, gouinnasse,
connard, parce que sans le vouloir, les autres sont un combat permanent.
Décidément docteur, on vit une chouette époque, et dans une chouette ville
aussi.
Paris, Paris la nécropole, Paris qui sent la carne, Paris qui petit à petit
entraîne dans sa chute des fragments de nos vies.
Paris c’est tellement sain, et nous sommes des gens biens, tellement biens
qu’on est trop bien pour nos voisins,
auxquels on prête pas plus d’attention qu'à la pisse derrière la cuvette des
chiottes.
Parfois j’ai juste envie de hurler t’approche pas de moi, t’approche pas de moi,
me touche pas, me touche pas, t’approche pas de moi!
Docteur, il me faut un truc, n’importe quoi, sinon je vais craquer,
je risque de cogner une vieille, un passant, un mioche.
Et ce sera moche,
ce sera vraiment moche.

(переклад)

Я навіть не знаю, з чого почати.
При цьому вперше
Я роблю це, тому ви вибачте мене, якщо це піде трохи всюди або
якщо я трохи заплутався.
Треба сказати, що зараз мені важко зрозуміти свої ідеї
те саме.
Я важко підбираю слова.
У будь-якому випадку я дам вам швидку картинку:
Я народився в досить заможній родині, я завжди був привілейованим.
Мені ніколи не бракувало ні любові, ні чогось іншого, навіть якщо моя мати,
який, тим не менш, походить із досить популярного середовища,
інколи був трохи суворим із моїми братами та мною.
У школі я вчилася добре, вдома була чемною.
Я не пам’ятаю, щоб робив занадто багато фігни, коли був маленьким.
З іншого боку, я отримав пристойну освіту, і сьогодні я знаю, що я
подорожі більш-менш простежується.
Скажімо, я знаю, куди потраплю, якщо продовжу.
У мене, мабуть, була б дружина і гарні діти, кредит платити,
англійський спанієль і купе-кабріолет.
І все ж ви бачите, я майже не сплю майже 6 місяців,
що я можу нічого не їсти два дні, навіть не усвідомлюючи цього.
І коли я дивлюся в дзеркало, я бачу дивного хлопця
блідий, напівпрозорий, такий блідий,
зробити геноцид усмішкою.
Лікарю, я не жартую, ти повинен щось для мене зробити,
що завгодно, візьми молоток і зламай мені пальці,
Я не знаю, тому що там я дійсно можу зробити більше.
Я вже не можу вийти на вулицю, я більше не можу ступити в офіси.
У будь-якому випадку я не міг сісти на метро.
Це смердить смертю, смердить мочою, це робить мене замкнутим і агресивним.
І тоді я справді схожий на китицю у своєму занадто великому та поганому костюмі
талія,
що навіть якби я хотів прикинутися, мене б завжди позначили як великого мудака
на моєму лобі.
І тоді всі ці люди відчайдушно намагаються втиснутися, штовхають,
які потіють, хто шипить між зубами, як змії.
вперед, піднімайся, піднімайся, ти правий.
У будь-якому разі ви можете прийти першим, а в кінці дня ми всі прибудемо
набравши той самий поганий день.
Очі прикуті до екрану комп’ютера, ви руйнуєте свої зіниці, щоб читати
діагональ речей, які вам не заважають.
ні, але ви розумієте, цей файл дуже важливий, клієнт сердиться
300 на годину, так що ви обійдетеся,
ти будеш шукати в Google, якщо буде потрібно, але ти закінчиш мене швидко.
ах так, ти абсолютно правий, так.
це моя вина, так.
Я недостатньо чуйний.
Хань, це смішно, так, ляпаси мені.
мудак.
що якби ти був замість цього
пхати дверні ручки собі в дупу, щоб побачити?
Набридло їсти салати в 12 на обід, або
мокрий картонний мангал.
Від того, щоб їсти на кутку столу, а потім проводити обід
до біса мухи, і в кінцевому підсумку займатися після роботи з колегами.
Але який тарган.
вірити, що нам подобається бути такими опухлими в день, що ми
просить ще ввечері.
Але привіт, ми також повинні сказати, що ми зустрічаємо там дівчат,
точніше самотні жінки,
тобто дівчата, яким ми подобаємося, мають емоційні проблеми.
Ми представляємося, ми говоримо їм про тріщини, ми говоримо їм, що ми співпрацюємо
ми в коледжі
і що в реальному житті ми проводимо час, вимотуючи дупи на надто вузьких лавках,
слухати лисих хлопців, які говорять, говорять, говорять цілий день,
балакати про все, а особливо про будь-що.
І, на щастя, дні завжди закінчуються однаково:
ми йдемо додому і одягаємося на вечір,
ми одягаємо сорочки поло з коміром, а потім зустрічаємося в штаб-квартирі.
пити
половини по 5.
До того ж, коли у вас є невелика перевага на фланзі, часто хочеться грати
до повстанців і крикнути до листового робітника:
- Тож скажи, ким, чорт, ти себе вважаєш, чи не думаєш ти, що твоє пиво?
трохи дорого?.
Ми б хотіли, якби в наших артеріях було трохи сміливості, але ми вважаємо за краще
замовкни і продовжуй витрачати нашу мелодію,
використовувати слину небагато, і курити, як сапери,
історія про те, як ти повністю заплутався перед старістю,
щоб збільшити валізи, які вже є перед нами.
Крім того, ми здебільшого говоримо про дівчат, яких бачили в мережі, а потім про них
що ми хотіли б зловити ввечері,
тому що сьогодні ввечері, як і кожного вечора, ми будемо намагатися трахнути.
Але тим більше не займатися коханням, тому що кохання для педиків.
Зрештою, нічого надто шокуючого.
Хлопці говорять про те, що дівчата трахаються, дівчата трахаються, щоб сказати
що вони трахаються.
Бля, ми завжди шкодуємо, іноді про хвороби.
В основному ми робимо це без задоволення, без справжнього бажання.
Здебільшого це перестати думати.
Воно приховує гострі рани, але це а
секрет.
Насправді ми загублені, безпорадні, розчаровані, самотні, як поранені тварини.
Нам сумно, і наші серця обливаються кров'ю, але ми ховаємося за нашим великим
вуста і наші різкі слова.
Між собою ми називаємо один одного хлопець, дівчина, бастард, балтринг, сука, гуїнасс,
мудак, тому що без сенсу інші постійно сваряться.
Дійсно докторе, ми живемо у чудовий час і у чудовому місті
теж.
Париж, Париж некрополь, Париж, що пахне м'ясом, Париж, який потроху
приносить із собою фрагменти нашого життя.
Париж такий здоровий, а ми хороші люди, такі хороші
що ми занадто добрі для наших сусідів,
на яку звертають увагу не більше, ніж на сечу за мискою
crapper.
Іноді мені просто хочеться кричати, тримайся подалі від мене, тримайся подалі від мене,
Не чіпай мене, не чіпай мене, не підходь до мене!
Лікарю, мені потрібно щось, будь-що, інакше я зламаю,
Ризикую вдарити стареньку, перехожого, нахабу.
І буде негарно,
це буде справді негарно.