| Між нами океани, райони міста,
|
| Але глибоко в серцях музика звучить завжди
|
| Ми були народжені, що донести до миру
|
| Мелодію вулиць, що дає нам віру
|
| Ми різні з тобою, але від куди би ти не був
|
| Ти почуєш і зрозумієш нас я в це вірю
|
| Десь горять вогні десь там у дали
|
| Запалюються як зірки заповітні мрії
|
| На довго ми ми поки це можливо,
|
| А завтра розкидає як долі завгодно
|
| Що ще там попереду ніхто не знає
|
| За цим життям кожен сам свою дорогу будує
|
| Буває сльози на очах і немає сил піднятися
|
| Катись воно все до чорта тут немає чого прагнути
|
| Так хочеться напитися вимкнути телефон забути
|
| Тільки чути як у грудях серце б'ється
|
| Я хочу за горизонтом побачити сонце
|
| Хочу зрозуміти що живу хочу прокинутися
|
| На щастя доторкнутися хоча б на хвилину
|
| Очі відкривши знати що люблю когось Багато з тих що були поруч йшли на завжди
|
| У свій останній шлях від куди немає шляху назад
|
| Така доля і тут не хто не винний
|
| Хтось зміг піднятися, хтось звернувся в прах
|
| На цих вулицях росли отримуючи всі уроки
|
| Ворогів ненавиділи своїм простягали руки
|
| Через кохання може просто від нудьги
|
| Пам'ятаю якось написав перші свої рядки.
|
| Намагався щось робити, але не відразу виходило
|
| Записував прал починав все з початку
|
| Намагався робити краще, просуваючи свою тему
|
| Мріяв що колись я потраплю на сцену
|
| І поступово піднімаючись по ступенях вище
|
| Я вірив, що настане день, коли мене почують
|
| Коли зможу сказати стискаючи мікрофон в руці
|
| Пару слів про це життя пару слів про себе |