Переклад тексту пісні Былое нельзя воротить... - Булат Окуджава

Былое нельзя воротить... (оригінал)

Былое нельзя воротить -- и печалиться не о чем:
у каждой эпохи свои подрастают леса.
А все-таки жаль, что нельзя с Александром Сергеичем
поужинать в «Яр» заскочить хоть на четверть часа.
Теперь нам не надо по улицам мыкаться ощупью:
машины нас ждут и ракеты уносят нас вдаль.
А все-таки жаль, что в Москве больше нету извозчиков,
хотя б одного, и не будет отныне, -- а жаль.
Я кланяюсь низко познания морю безбрежному,
разумный свой век, многоопытный век свой любя.
А все-таки жаль, что кумиры нам снятся по-прежнему,
и мы до сих пор все холопами числим себя.
Победы свои мы ковали не зря и вынашивали,
мы все обрели -- и надежную пристань, и свет…
А все-таки жаль: иногда над победами нашими
встают пьедесталы, которые выше побед.
Москва, ты не веришь слезам -- это время проверило,
железное мужество, твердость и сила во всем.
Но если бы ты в наши слезы однажды поверила,
ни нам, ни тебе не пришлось бы грустить о былом.
Былое нельзя воротить… Выхожу я на улицу
и вдруг замечаю: у самых Арбатских ворот
извозчик стоит, Александр Сергеич прогуливается…
Ах, завтра, наверное, что-нибудь произойдет!

Былое нельзя воротить... (переклад)

Колишнє не можна повернути - і журитися не про що:
у кожної епохи свої підростають ліси.
А все-таки шкода, що не можна з Олександром Сергєїчем
повечеряти в «Яр» заскочити хоч на чверть години.
Тепер нам не треба по вулицях микатися на дотик:
машини на нас чекають і ракети несуть нас у далечінь.
А все-таки шкода, що в Москві більше немає візників,
хоча б одного, і не буде відтепер, - а жаль.
Я кланяюся низько пізнання безмежному морю,
розумний свій вік, багатодосвідчений вік свій люблячи.
А все-таки шкода, що кумири нам сняться, як і раніше,
і ми досі всі холопами рахуємо себе.
Перемоги свої ми кували недаремно і виношували,
ми все знайшли — і надійну пристань, і світло…
А все-таки шкода: іноді над нашими перемогами
встають п'єдестали, які вищі за перемоги.
Москва, ти не віриш сльозам - цей час перевірив,
залізна мужність, твердість і сила в усьому.
Але якщо би ти в наші сльози одного разу повірила,
ні нам, ні тобі не довелося би сумувати за колишнім.
Колишнє не можна повернути… Виходжу я на вулицю
і раптом помічаю: біля самих Арбатських воріт
візник стоїть, Олександр Сергійович ходить...
Ах, завтра, мабуть, щось станеться!