| Так сталося - видно це доля,
|
| Неможливо стало жити без тебе.
|
| Мабуть, щастя до нас приходить лише раз.
|
| Зрозуміла я це лише зараз.
|
| Мені не потрібно ні афіш, ні кольорів,
|
| Мені не потрібно ні друзів, ні ворогів,
|
| Мені потрібна моя рідна сім'я
|
| Дочко, мамо, ти і я.
|
| Вибач, повір — і я тобі відчиню двері,
|
| І я пробачу – і нікуди не відпущу!
|
| Вибач, повір — і я тобі відчиню двері,
|
| І я пробачу – і нікуди не відпущу!
|
| Люди всяке про нас кажуть,
|
| Все вирішують: хто з нас винен,
|
| Але з тобою ми знаємо точну відповідь:
|
| Винних у тому, що прожито, немає!
|
| Якщо запитає мене голос із небес:
|
| «Хто на світі всіх дорожчий за тебе?»
|
| Я відповім, нічого не таючи:
|
| «Дочка, мамо, ти і я!»
|
| Вибач, повір — і я тобі відчиню двері,
|
| І я пробачу – і нікуди не відпущу!
|
| Вибач, повір — і я тобі відчиню двері,
|
| І я пробачу – і нікуди не відпущу!
|
| Відлетять мої веселі дні,
|
| І рекламні згаснуть вогні,
|
| Але залишиться зі мною сім'я:
|
| Дочко, мамо, ти і я!
|
| Вибач, повір — і я тобі відчиню двері,
|
| І я пробачу – і нікуди не відпущу!
|
| Вибач, повір — і я тобі відчиню двері,
|
| І я пробачу – і нікуди не відпущу! |