Переклад тексту пісні бензол - Диана Арбенина

бензол (оригінал)

На бензиновых колесах времени
На бензиновых колесах времени
В радужку переливаюсь радугой
Я ломаю грусть и сожаления
Выгрызаю, перепонки падали.
Путь иначе невозможен — сложно
Все как есть, уже не будет детства —
Вседозволенного, босоногого.
Яблочного воровства соседского.
Только сны меня манят истомою,
Все получит узнаванье нежное.
Лед к щекам — под сердцем спит искомое,
Перепачканное, безмятежное.
И я плечи, полагая крыльями,
Распускаю и без тела тяжести
Поднимаюсь и парю над спящею,
Над собою, над вчерашнею.
Припев:
Не догнать самого себя.
И зимой не родиться уже.
Но, сколько живу, буду перегонять,
Плясать, кувыркаться на остром ноже.
Отец, не сердись!
Мама, прости!
Я самый счастливый, живущий на свете,
Спасибо!
Спасибо!
И сиренью цепенеют сумерки,
И крадутся тайны зачаровано.
И я жду нетерпеливо сильного,
Черноглазого, светлоголового.
И боюсь, что сердце остановиться,
Напоследок обламает ребра мне.
Я уже по-стариковски шаркаю,
Осторожничаю от весны к весне.
Только чую — прыть не обмануть.
Только чую, что не одурачить мне
Свою душу, не сварить на медленном
Для бульонов и для постных каш огне.
Я мгновенно обдираю датчики,
Чтобы пульс не стал добычей тех, кто рад
Уложить меня в кровать дубовую
И на веки мне насыпать виноград.
Что за шалость — ползать, если суждено
В такой шаг шагать, чтобы платья рвали швы?
Что за роскошь свою силу смачно красть,
И топить ее в снегах, где все мертвы?
Кто придумал после каяться стихом —
Отбивную жарить из души.
Кто мне жить спокойно не дает?
Кто плюет мне в ухо: ты пиши, пиши!

бензол (переклад)

На бензинових колесах часу
На бензинових колесах часу
В райдужку переливаюся веселкою
Я ламаю смуток і жалку
Вигризаю, перетинки падали.
Шлях інакше неможливий - складно
Все як є, вже не буде дитинства—
Вседозволений, босоногий.
Яблучного крадіжки сусідського.
Тільки сни мене ваблять знеможеною,
Все отримає ніжне впізнання.
Лід до щоок — під серцем спить шукане,
Забруднене, безтурботне.
І я плечі, вважаючи крилами,
Розпускаю і без тіла тяжкості
Піднімаюсь і парю над сплячою,
Над собою, над учорашньою.
Приспів:
Не наздогнати самого себе.
І взимку не народитися вже.
Але, скільки живу, переганятиму,
Танцювати, перекидатися на гострому ножі.
Батьку, не сердись!
Мамо, вибач!
Я найщасливіший, що живе на світі,
Спасибі!
Спасибі!
І бузком ціпеніють сутінки,
І крадуться таємниці зачаровано.
І я жду нетерпляче сильного,
Чорноокого, світлоголового.
І боюся, що серце зупинитися,
Насамкінець обламає ребра мені.
Я вже по-старому човгаю,
Обережно від весни до весни.
Тільки чую — спритність не обдурити.
Тільки чую, що не обдурити мені
Свою душу, не зварити на повільному
Для бульйонів і для пісних каш вогні.
Я миттєво обдираю датчики,
Щоб пульс не став здобиччю тих, хто радий
Укласти мене в ліжко дубове
І на віки мені насипати виноград.
Що за шалость — повзати, якщо судилося
Такий крок крокувати, щоб сукні рвали шви?
Що за розкіш свою силу смачно красти,
І топити її в снігах, де всі мертві?
Хто вигадав після каятися віршем —
Відбивну смажити з душі.
Хто мені жити спокійно не дає?
Хто плює мені у вухо: ти пиши, пиши!