Переклад тексту пісні Чужой дом - Владимир Высоцкий

Чужой дом (оригінал)

Что за дом притих,
Погружен во мрак,
На семи лихих
Продувных ветрах,
Всеми окнами
Обратясь в овраг,
А воротами —
На проезжий тракт?
Ох, устал я, устал, — а лошадок распряг.
Эй, живой кто-нибудь, выходи, помоги!
Никого, — только тень
промелькнула в сенях,
Да стервятник спустился и сузил круги.
В дом заходишь как
Все равно в кабак,
А народишко —
Каждый третий — враг.
Своротят скулу,
Гость непрошеный!
Образа в углу —
И те перекошены.
И затеялся смутный, чудной разговор,
Кто-то песню стонал и гитару терзал,
И припадочный малый — придурок и вор —
Мне тайком из-под скатерти нож показал.
«Кто ответит мне —
Что за дом такой,
Почему во тьме,
Как барак чумной?
Свет лампад погас,
Воздух вылился…
Али жить у вас
Разучилися?
Двери настежь у вас, а душа взаперти.
Кто хозяином здесь?- напоил бы вином".
А в ответ мне:
«Видать, был ты долго в пути —
И людей позабыл, — мы всегда так живем!
Траву кушаем,
Век — на щавеле,
Скисли душами,
Опрыщавели,
Да еще вином
Много тешились, —
Разоряли дом,
Дрались, вешались".
«Я коней заморил, — от волков ускакал.
Укажите мне край, где светло от лампад.
Укажите мне место, какое искал, —
Где поют, а не стонут, где пол не покат».
«О таких домах
Не слыхали мы,
Долго жить впотьмах
Привыкали мы.
Испокону мы —
В зле да шепоте,
Под иконами
В черной копоти».
И из смрада, где косо висят образа,
Я, башку очертя гнал, забросивши кнут,
Куда кони несли да глядели глаза,
И где люди живут, и — как люди живут.
…Сколько кануло,
сколько схлынуло!
Жизнь кидала меня — не докинула.
Может, спел про вас неумело я,
Очи черные, скатерть белая?!

(переклад)

Що за домом притих,
Занурений у темряву,
На сімох лихих
Продувні вітри,
Всі вікна
Звернувшись у яр,
А воротами —
На проїжджий тракт?
Ох, втомився я, втомився, — а конячок розпряг.
Гей, живий хтось, виходь, допоможи!
Нікого, — тільки тінь
промайнула в сінях,
Так, стерв'ятник спустився і звузив кола.
У будинок заходиш як
Все одно в кабак,
А народка —
Кожен третій — ворог.
Зворотять вилицю,
Гість непроханий!
Образу в кутку
І ті перекошені.
І затіялася невиразна, дивна розмова,
Хтось пісню стогнав і гітару мучив,
І припадковий малий — придурок і злодій —
Мені потай з-під скатертини ніж показав.
«Хто відповість мені —
Що за будинком такий,
Чому у темряві,
Як барак чумний?
Світло лампад згасло,
Повітря вилилося...
Алі жити у вас
Розучилися?
Двері навстіж у вас, а душа під замком.
Хто господарем тут? - напоїв би вином».
А в відповідь мені:
«Мабуть, був ти довго в шляху —
І людей забув, — ми завжди так живемо!
Траву їємо,
Вік — на щавлі,
Скисли душами,
Обприщали,
Так ще вином
Багато тішилися, —
Розоряли будинок,
Билися, вішалися».
«Я коней заморив,— від вовків поскакав.
Вкажіть мені край, де світло від лампад.
Вкажіть мені місце, яке шукав,—
Де співають, а не стонуть, де підлога не покат».
«Про такі будинки
Не чули ми,
Довго жити в пітьмах
Звикли ми.
Споконві ми —
Злі та шепоті,
Під іконами
У чорної кіптяви».
І з смороду, де косо висять образи,
Я, голову окресливши гнав, закинувши батіг,
Куди коні несли та дивилися очі,
І де люди живуть, і як люди живуть.
…Скільки кануло,
скільки схлинуло!
Життя кидало мене — не докинуло.
Може, заспівав про вас невміло я,
Очі чорні, скатертина біла?!