Переклад тексту пісні Вкус тишины - ВиСтанция

Вкус тишины (оригінал)

Тишина — женщина, с которой никогда не скучно.
Она то рысью бежит, то замедляет шаги.
Она нема, но может понимать и слушать.
Молча возвращается, когда устанет быть с другим.
Она грустит, когда смеяться хочется, но мнима.
Когда один, она летит к тебе, чтоб рассмешить.
Когда ты послушно прощаешь смело ей любую обиду,
Она пылает в красоте сумбурных нот любви.
Что такое Тишина?
Чей-то вымысел, может?
Чьи-то сны?
Мечты?
Пустые слова?
Что такое тишина и что ей я должен,
Если каждый день она приходит навестить меня?
За стенами звёзды застенчиво прячутся в небе
Не было ни дня, когда я не устал бы ждать…
Только одиночество порой кричит в немом гневе:
Тишину не позволено перебивать…
Что это всё-таки?
Молчанье или крик?
Старость или молодость?
Выход или тупик?
Тишина… Что это.
Завтра или бесконечность?
Жалость, радость, страсть, любовь или бесчеловечность?
Тишина… Когда она близко, но не с тобой,
Может быть нужной, может быть совершенно чужой,
Может быть суженой, может — просто прохожей,
В каждом обличии разной, но как 2 берега схожей.
Сестра пустого одиночества — и только…
Их черты лица можно узнать, когда твои глаза смотрят на неё
Не как на лоно чистоты и долга,
Как на девушку, чьи шалости не исказить слезам.
Если человек уверен, что он один
Разбудил в себе пустую жалость, он ошибся.
Рядом одиночество и тишины раскол картин,
Ты хотел вернуть их цены — жаль, что не решился.
Тишина всегда впереди на шаг, всегда знает
То, что ты узнаешь спустя часы, а может, дни.
Тишина, куда ты убегаешь, если засыпаю,
Если сотни лиц вокруг меня и я среди.
Тишина… Мы часто произносим её имя,
Даже не задумавшись, зовём её к себе.
Тишина… И шарм её, и пылкий шёпот не остынет
До тех пор, пока она со мной, пока она во мне.
Тишина — свободы узник.
Виной всему мы:
Нам необходимо быть в её компании святым.
Только почему она лишает нас рассудка,
Оставаясь хоть на сутки возле наших грёз?
Тишина… Она кругом: она с другим, она с другой,
Она то в высь взмывает, то блуждает где-то рядом,
Прячет рукописные стихи и ноты жжёт порой
Слепит, словно на снегу рябина зимняя в багряном.
Тишина на кончиках ресниц и на ладони,
Совершенные черты молодого тела…
Пыль держит под замком моё дыхание в огне агонии
Замерзает ревность, если я её впустил.
Выпиваю до последней капли её слёзы,
Чувствую на вкус, из-за чего она их льёт.
Я пойду на всё, ради её малейшей просьбы…
Тишина… Она мне дарит всё и всё крадёт
Огни ночных проспектов
Мелькали тусклым светом
Ветер говорил со мной
Вдали я слышал вкус Тишины…

(переклад)

Тиша — жінка, з якою ніколи не нудно.
Вона то риссю біжить, то сповільнює кроки.
Вона нема, але може розуміти і слухати.
Мовчки повертається, коли втомиться бути з іншим.
Вона сумує, коли сміятися хочеться, але уявна.
Коли один, вона летить до тебе, щоб розсмішити.
Коли ти слухняно прощаєш сміливо їй любу образу,
Вона палає в красі сумбурних нот любові.
Що таке Тиша?
Чия вигадка, може?
Чиїсь сни?
Мрії?
Порожні слова?
Що таке тиша і що їй я повинен,
Якщо щодня вона приходить відвідати мене?
За стінами зірки сором'язливо ховаються в небі
Не було ні дня, коли я не втомився чекати…
Тільки самотність часом кричить у німому гніві:
Тишу не дозволено перебивати…
Що це все-таки?
Мовчання чи крик?
Старість чи молодість?
Вихід чи глухий кут?
Тиша… Що це.
Завтра чи нескінченність?
Жалість, радість, пристрасть, любов чи нелюдяність?
Тиша… Коли вона близько, але не з тобою,
Може бути потрібною, може бути зовсім чужою,
Може бути звуженою, може — просто перехожою,
У кожному обличчі різною, але як 2 береги схожою.
Сестра порожньої самотності - і тільки ...
Їхні риси обличчя можна дізнатися, коли твої очі дивляться на неї
Не як на лоно чистоти і боргу,
Як на дівчину, чиї витівки не спотворити сльозам.
Якщо людина впевнена, що вона одна
Розбудив у собі порожню жалість, він помилився.
Поруч самотність і тиші розкол картин,
Ти хотів повернути їх ціни - шкода, що не вирішився.
Тиша завжди попереду на крок, завжди знає
Те, що ти дізнаєшся через годинник, а може, дні.
Тиша, куди ти втікаєш, якщо засинаю,
Якщо сотні осіб довкола мене і я серед.
Тиша… Ми часто вимовляємо її ім'я,
Навіть не задумавшись, кличемо її до себе.
Тиша... І шарм її, і палкий шепіт не охолоне
До того часу, поки вона зі мною, поки вона в мені.
Тиша - свободи в'язень.
Виною всьому ми:
Нам необхідно бути в її компанії святим.
Тільки чому вона позбавляє нас розуму,
Залишаючись хоч на добу біля наших мрій?
Тиша... Вона навколо: вона з іншим, вона з іншою,
Вона то в вис злітає, то¸блукає десь поруч,
Ховає рукописні вірші і ноти палить часом
Сліпить, наче на снігу горобина зимова в багряному.
Тиша на кінчиках вій і на долоні,
Досконалі риси молодого тіла.
Пил тримає під замком моє дихання у вогні агонії
Замерзає ревнощі, якщо я її впустив.
Випиваю до останньої краплі її сльози,
Відчуваю на смак, через що вона їх ллє.
Я піду на все, заради її найменшого прохання…
Тиша… Вона мені дарує все і все краде
Вогні нічних проспектів
Миготіли тьмяним світлом
Вітер говорив зі мною
Вдалині я чув смак Тиші…