| Коли ви входите в кімнату, любов заходить до вас
|
| І я так закоханий у тебе, у тебе
|
| Ми пережили тижні, місяці й дні років
|
| І залишив по собі слід сліз
|
| Місяць срібний, а ніч блакитна
|
| І цієї ковдри вистачить на двох
|
| У пустелі часу змін
|
| Коли всі дороги виглядають дивними
|
| Коли пелена тонка, а стежки неясні
|
| Єдине, що я знаю напевно
|
| Коли ви входите в кімнату, до вас заходить любов
|
| І я так закоханий у тебе, у тебе
|
| Твій голос для моїх вух
|
| Я могла б слухати тебе тисячу років
|
| Ваш дотик м’якший, ніж сніг
|
| У таємній долині, де не дмуть вітри
|
| Туман на сході сонця, тіні на обличчі безодні
|
| І немає часу спати
|
| Розгубленість шляхів на кожному боці
|
| І єдине, що я розумію
|
| Коли ви входите в кімнату, до вас заходить любов
|
| І я так закоханий у тебе, у тебе
|
| Те, що ви сказали, коли ми лежали між простирадлами
|
| Буде жити в моєму серці, доки воно б’ється
|
| Я відтворюю їх у саундтреку мого розуму
|
| Щоразу я втрачаю позиції та відстаю
|
| Зараз вулицями міста дме західний вітер
|
| Воно говорить «іди», але щось зупиняє мої ноги
|
| Світ крутиться, обертається навколо моїх вух
|
| І все, чому я довіряю, просто зникає
|
| А потім ви входите в кімнату, і любов заходить до вас
|
| І я так закоханий в тебе, у тебе… |