Переклад тексту пісні Ночной полет - Сурганова и Оркестр

Ночной полет (оригінал)

Еще один ночной полет –
Везет, тебя уже позвали.
Ну что ж, придёт и мой черед,
Вот только встретимся едва ли…
Я ведь помню,
как ветер умеет зализывать раны!
Я ведь помню,
как из-под копыт летит звёздная пыль.
Я ведь тоже был
от путешествий безумный и пьяный.
Я ведь тоже немало
в далёких мирах наследил.
Ты не вернешься сюда никогда
И, выбирая момент для разбега,
Ты крикнешь мне запоздалое «да»
И позабудешь родимое небо.
Я прошепчу бесполезное «стой»
И, обливаясь слезами бессилья,
На том костре, что согрел нас с тобой,
Оставлю жечь бесполезные крылья.
Летел Икар, стрелял Амур –
Так где ж теперь вы, дни былые?
Бескрылый ангел пьян и хмур…
И небо скрыли тучи злые.
А кто смеялся от счастья,
сгорая на углях заката?
А кто пел о любви,
С улыбкой натягивал лук?
Неужели мне жить суждено
тем, что было когда-то?
Нет, я не верю, не верю,
Что ты улетаешь так вдруг!
Ты не вернешься сюда никогда
И, выбирая момент для разбега,
Ты крикнешь мне запоздалое «да»
И позабудешь родимое небо.
Я прошепчу бесполезное «стой»
И, обливаясь слезами бессилья,
На том костре, что согрел нас с тобой,
Оставлю жечь бесполезные крылья.
Вот он, колчан и стрелы!
Крылья мои просохли.
Песню почти допел я,
Боль и тоска заглохли!
Дали добро на вылет
Звезды зелёным светом!
Слышишь, играют крылья
Вольным ветром!?
Мы не вернемся сюда никогда,
Мы позабыли родимое небо.
Мы позабыли его навсегда,
Нас поглотила манящая небыль.
Десятки лет длилась наша любовь,
На тысячу лет мы отбились от стаи.
Да, мы, конечно же, встретимся вновь,
Вот только вряд ли друг друга узнаем…

Ночной полет (переклад)

Ще один нічний політ –
Щастить, тебе вже покликали.
Ну що ж, прийде і моя черга,
От тільки зустрінемося навряд чи…
Адже я пам'ятаю,
як вітер уміє зализувати рани!
Адже я пам'ятаю,
як з-під копит летить зоряний пил.
Адже я теж був
від подорожей божевільний та п'яний.
Адже я теж чимало
у далеких світах успадкував.
Ти не повернешся сюди ніколи
І, вибираючи момент для розбігу,
Ти крикнеш мені запізніле «так»
І забудеш рідне небо.
Я прошепчу марне «стій»
І, обливаючись сльозами безсилля,
На вогнищі, що зігрів нас з тобою,
Залишу палити непотрібні крила.
Летів Ікар, стріляв Амур -
То де ж ви, давні дні?
Безкрилий ангел п'яний і похмурий.
І небо сховали хмари злі.
А хто сміявся від щастя,
згоряючи на вугіллі заходу сонця?
А хто співав про кохання,
З усмішкою натягував лук?
Невже мені жити судилося
тим, що було колись?
Ні, я не вірю, не вірю,
Що ти відлітаєш так раптом!
Ти не повернешся сюди ніколи
І, вибираючи момент для розбігу,
Ти крикнеш мені запізніле «так»
І забудеш рідне небо.
Я прошепчу марне «стій»
І, обливаючись сльозами безсилля,
На вогнищі, що зігрів нас з тобою,
Залишу палити непотрібні крила.
Ось він, сагайдак і стріли!
Крила мої просохли.
Пісню майже заспівав я,
Біль і туга затихли!
Дали добро на виліт
Зірки зеленим світлом!
Чуєш, грають крила
Вільним вітром!
Ми не повернемося сюди ніколи,
Ми забули рідне небо.
Ми забули його назавжди,
Нас поглинула принадна небиль.
Десятки років тривало наше кохання,
На тисячу років ми відбилися від зграї.
Так, ми, звичайно ж, зустрінемося знову,
От тільки навряд чи один одного дізнаємось.