Переклад тексту пісні Последние залпы - Песняры

Последние залпы (оригінал)

тот день, когда окончилась война
И все стволы палили в счет салюта,
В тот час на торжестве была одна
Особая для наших душ минута.
В конце пути, в далекой стороне,
Под гром пальбы прощались мы впервые
Со всеми, что погибли на войне,
Как с мертвыми прощаются живые.
До той поры в душевной глубине
Мы не прощались так бесповоротно.
Мы были с ними как бы наравне,
И разделял нас только лист учетный.
Мы с ними шли дорогою войны
В едином братстве воинском до срока,
Суровой славой их озарены,
От их судьбы всегда неподалеку.
И только здесь, в особый этот миг,
Исполненный величья и печали,
Мы отделялись навсегда от них:
Нас эти залпы с ними разлучали.
Внушала нам стволов ревущих сталь,
Что нам уже не числиться в потерях.
И, кроясь дымкой, он уходит вдаль,
Заполненный товарищами берег.
Суда живых — не меньше павших суд.
И пусть в душе до дней моих скончания
Живет, гремит торжественный салют
Победы и великого прощанья.
Программа «Через всю войну» (1985), самая недооцененная работа коллектива.

(переклад)

той день, коли закінчилася війна
І всі стволи палили в рахунок салюту,
Тієї години на торжестві була одна
Особлива для наших душа хвилина.
В кінці шляху, в далекому боці,
Під грім пальби прощалися ми вперше
З усіма, що загинули на війні,
Як із мертвими прощаються живі.
До того часу в душевній глибині
Ми не прощалися так безповоротно.
Ми були з ними як на рівні,
І поділяв нас тільки лист обліковий.
Ми з ними йшли дорогою війни
В єдиному братстві військовому до терміну,
Суворою славою їх, зазарені,
Від їх долі завжди неподалік.
І тільки тут, в особливу цю мить,
Виконаний величі і печали,
Ми відокремлювалися назавжди від них:
Нас ці залпи з ними розлучали.
Вселяла нам стволів ревущих сталь,
Що нам уже не врахуватися в втратах.
І, криючись серпанком, він іде в далечінь,
Заповнений товаришами берег.
Судна живих — не менше загиблих суд.
І нехай у душі до днів моїх закінчень
Живе, гримить урочистий салют
Перемоги та великого прощання.
Програма «Через всю війну» (1985), недооцінена робота колективу.