Переклад тексту пісні Воскресенье - Олег Митяев

Воскресенье (оригінал)

Он сойдет на безлюдный перрон,
На прощанье кивнув проводнице,
Оживятся вокзальные птицы,
По походке узнав — это он.
Сколько раз через этот вокзал
Он опять к суете возвращался,
Сколько раз там же шумно прощался
И в вечерних огнях отбывал.
Но сегодня никто нас не ждет,
В лужах лед и пока не светает,
И никто на планете не знает,
Где он нынче гостит и живет.
В стылой бане затопим мы печь
И, болтая, налепим пельмени,
И земля свою скорость изменит,
Не давая событиям течь.
Из окна — лес, за лесом поле,
Падает снег на озерную гладь
И еле слышен звон колоколен,
И воскресение, и благодать.
И от белых березовых дров
Станет каменка жаром томиться,
И попробуй поверь, что не снится
Мне cпокойная вязь его слов.
Как же вышло, что не довелось?
Мы ни разу вот так не сидели
И не пили, и песен не пели,
Но сегодня все вдруг удалось.
И подойдут наши пельмени,
Он все расспросит — кто да чего,
А со двора стылая темень
Будет глядеть в наше окно.
И, прощаясь, он двери толкнет,
Разомлевший от пара и водки,
И пойдет потихонечку к лодке,
И домой между звезд поплывет.
А я останусь стоять на ветру —
Босиком в белоснежном исподнем,
Я поехал бы с ним, хоть сегодня,
Но, наверно, пока не могу.
Вот и все.
А кому рассказать —
Как в психушке примерить рубашку,
Два стакана и дверь нараспашку,
И опять воскресения ждать…
Из окна — лес, за лесом поле,
Падает снег на озерную гладь.
И еле слышен звон колоколен
И воскресение, и благодать.

Воскресенье (переклад)

Він зійде на безлюдний перон,
На прощання кивнувши провідниці,
Оживляться вокзальні птахи,
По ході дізнавшись — це він.
Скільки разів через цей вокзал
Він знову до суєти повертався,
Скільки разів там ж шумно прощався
І у вечірніх вогнях відбував.
Але сьогодні ніхто нас не чекає,
У калюжах лід і поки не світає,
І хто на планеті не знає,
Де він нині гостює і живе.
У стилій лазні затопимо ми пекти
І, говорячи, наліпимо пельмені,
І земля свою швидкість змінить,
Не даючи подіям текти.
З вікна — ліс, за лісом поле,
Падає сніг на озерну гладь
І чути дзвін дзвон,
І воскресіння, і благодать.
І від білих березових дров
Стане кам'янка жаром томитися,
І спробуй повір, що не сниться
Мені спокійна в'язь його слів.
Як вийшло, що не довелося?
Ми ні разу ось так не сиділи
І не пили, і пісень не співали,
Але сьогодні все раптом вдалося.
І підійдуть наші пельмені,
Він все розпитає — хто та чого,
А з двору застигла темінь
Дивитиметься в наше вікно.
І, прощаючись, він двері штовхне,
Розомлілий від пара і горілки,
І піде потихеньку до човна,
І додому між зірок попливе.
А я залишуся стояти на вітру —
Босоніж у білому нижньому,
Я поїхав би з ним, хоч сьогодні,
Але, мабуть, поки що не можу.
От і все.
А кому розповісти —
Як у психлікарні приміряти сорочку,
Дві склянки і двері навстіж,
І знову неділі чекати...
З вікна — ліс, за лісом поле,
Падає сніг на озерну гладь.
І ледь чутний дзвін дзвон
І воскресіння, і благодать.