Переклад тексту пісні В Александровском саду - Олег Митяев

В Александровском саду (оригінал)

Кто бы нам ни говорил,
Мы пока не понимали,
Хоть и вежливо кивали,
Что среди других светил
Этот в ночь летящий сад
Эти фонари и песни
И вся жизнь, когда мы вместе,
Не воротятся назад.
В Александровском саду,
Как пером, судьба коньками
Чертит всё, что будет с нами
В наступающем году.
Попадём ли мы в беду,
Или в чём-то преуспеем,
Прочитать мы не сумеем
По каракулям на льду.
Будет утро за окном,
И будильник тикать будет,
И пускай тебя разбудит
Тот, кто так тебе знаком.
Может, будет, может, нет,
Может, время всё остудит —
Всё равно, пусть это будет
Хоть в ближайшие сто лет.
В Александровском саду
Ветер клейкими листками
И далёкими гудками
Шепчет нам, что на роду
В наших правилах простых
Нам предписано от века
Оставаться человеком
В обстоятельствах любых.
С лязгом дёрнется вагон.
Будет долгая разлука.
Ах, какая это мука —
Этот злой тягучий сон!
Но потом сквозь мокрый снег
Ты вернёшься в это утро —
Значит, сверху кто-то мудро
Так спланировал наш век.
В Александровском саду,
В мишуре предновогодней
Позабудем на сегодня
Мы потери и беду.
Снег шампанским обольём,
В небо шарики отвяжем,
Только вслух пока не скажем
Никому, за что мы пьём.

(переклад)

Хто би нам не казав,
Ми поки не розуміли,
Хоч і ввічливо кивали,
Що серед інших світил
Цей вночі літаючий сад
Ці ліхтарі та пісні
І все життя, коли ми разом,
Не повернуться назад.
В Олександрівському саду,
Як пером, доля ковзанами
Чортить все, що буде з нами
У наступному році.
Потрапимо ми в біду,
Або в чомусь досягнемо успіху,
Прочитати ми не зуміємо
По каракулях на льоду.
Буде ранок за вікном,
І будильник цокатиме,
І нехай тебе розбудить
Той, хто так тобі знайомий.
Може, буде, може, ні,
Може, час все остудить —
Все одно, хай це буде
Хоч у найближчі сто років.
В Олександрівському саду
Вітер клейкими листками
І далекими гудками
Шепче нам, що народу
У наших правилах простих
Нам наказано від століття
Залишатися людиною
В обставинах будь-яких.
З брязкотом смикнеться вагон.
Буде довга розлука.
Ах, яке це борошно —
Цей злий тягучий сон!
Але потім крізь мокрий сніг
Ти повернешся цього ранку—
Значить, зверху хтось мудро
Так спланував наш вік.
В Олександрівському саду,
У мішурі передноворічної
Забудемо на сьогодні
Ми втрати і біду.
Сніг шампанським обіллям,
У небо кульки відв'яжемо,
Тільки вголос поки не скажемо
Нікому, за що ми п'ємо.