Переклад тексту пісні На заре - Олег Газманов

На заре (оригінал)

Где-то в городе идет снег, превращаясь на щеках в дождь.
И не кончится никак век, и не сменится никак вождь.
Я на воле не был сто лет, я забыл, как шелестит бриз.
Птица белая летит вверх, отражение скользит вниз.
На заре я выйду в туман, на заре покину приют.
Припаду, рыдая, к цветам и ноздрями землю втяну.
На заре устав от любви в сотый раз тебя призову.
Не боясь, что снова проснусь, мокрых простыней плен разорву.
Слышу в комнате моей смех, на стене дрожит свечей блик.
Смех на простыне чужой - грех, переходит в горле смех в крик.
Отражается в зрачках ночь, память складывает все впрок.
Подрастает без меня дочь, а бессонница мне шьет срок.
На заре я выйду в туман, на заре покину приют.
Припаду, рыдая, к цветам и ноздрями землю втяну.
На заре устав от любви в сотый раз тебя призову.
Не боясь, что снова проснусь, мокрых простыней плен разорву.
На заре я выйду в туман, на заре покину приют.
Припаду, рыдая, к цветам и ноздрями землю втяну.
На заре я выйду в туман, на заре покину приют.
Припаду, рыдая, к цветам и ноздрями землю втяну.
На заре устав от любви в сотый раз тебя призову.
Не боясь, что снова проснусь, мокрых простыней плен разорву.
Где-то в городе идет снег, превращаясь на щеках в дождь.
И не кончится никак век, и не сменится никак...

(переклад)

Десь у місті йде сніг, перетворюючись на щоки на дощ.
І не скінчиться ніякий вік, і не зміниться ніякий вождь.
Я на волі не був сто років, я забув, як шелестить бриз.
Птах білий летить вгору, відображення ковзає вниз.
На зорі я вийду в туман, на зорі покину притулок.
Припаду, ридаючи, до квітів та ніздрями землю втягну.
На зорі втомившись від кохання в сотий раз тебе покличу.
Не боячись, що знову прокинуся, мокрим простирадлом полон розірву.
Чую в кімнаті моїй сміх, на стіні тремтить свічок відблиск.
Сміх на простирадлі чужий - гріх, переходить у горлі сміх у крик.
Відбивається в зіницях ніч, пам'ять складає все про запас.
Підростає без мене дочка, а безсоння мені шиє термін.
На зорі я вийду в туман, на зорі покину притулок.
Припаду, ридаючи, до квітів та ніздрями землю втягну.
На зорі втомившись від кохання в сотий раз тебе покличу.
Не боячись, що знову прокинуся, мокрим простирадлом полон розірву.
На зорі я вийду в туман, на зорі покину притулок.
Припаду, ридаючи, до квітів та ніздрями землю втягну.
На зорі я вийду в туман, на зорі покину притулок.
Припаду, ридаючи, до квітів та ніздрями землю втягну.
На зорі втомившись від кохання в сотий раз тебе покличу.
Не боячись, що знову прокинуся, мокрим простирадлом полон розірву.
Десь у місті йде сніг, перетворюючись на щоки на дощ.
І не скінчиться жодний вік, і не зміниться ніяк...