| І я подумав, що було б смішно залишити вас у напрузі
|
| Тоді я бігав до твого дому й перебирався на паркан
|
| Це межує з вашим заднім подвір’ям, а потім я залізу крізь ваше вікно
|
| І я б шепотів, що кохаю тебе, як випадав із свого одягу
|
| І ми лежали б у темряві, як цей твій сон, який я бачив
|
| Де ми зловили всіх світлячків і знали, який час у нас
|
| Це можна було порахувати на кінчиках наших пальців, і це мало не змусило вас плакати
|
| Але ви дозволили мені міцно тримати вас, як ми прощалися
|
| Можу сказати, що любив тебе більше
|
| І, мабуть, минула година, коли я стискав тебе на руках
|
| І я, мабуть, сказав правильні речі, тому що вам одразу стало тепло
|
| І ти чув, як моє серце перестало битися, але ти намагався не заплакати
|
| Як твоє співчутливе пошепки розповідало про погане прощання
|
| Ти поклявся, що чув, як я сміявся, а я клявся, що бачив, як ти посміхнувся
|
| ЯК час, який ми провели разом, мав вистачити на довгий час
|
| Коли я візьму з собою цю частину вас, я віднесу її в могилу
|
| І знати, що для когось ти ангел, посланий спасти
|
| (Продовжуйте дихати, мій ангел, якщо ви спуститеся вниз, я піду з тобою)
|
| Чи бачив я, що люблю тебе більше
|
| Тож давайте вип’ємо за спогади, якими ми поділилися
|
| Вниз один за всі надії та турботи
|
| Це також за те, що ви не знаєте, що вас немає
|
| Тому що незабаром ви станете спогадом |