Переклад тексту пісні Помнят люди - Людмила Зыкина

Помнят люди (оригінал)

На земле многострадальной белорусской
Наш разведчик в руки ворогу попался.
Был захвачен он, когда тропинкой узкой
В партизанские районы пробирался.
Был смуглый, черноглазый, чернобровый,
Он из Грузии ушел в поход суровый.
«Ты, лазутчик, признавайся в час последний!»
Отвечал он: «Из деревни я соседней».
По деревне, по снегам осиротелым
Повели его галдящею гурьбою.
«Если врешь — не миновать тебе расстрела,
Если правда то отпустим, шут с тобою.
Не иначе, лейтенантом был ты прежде,
А теперь в крестьянской прячешься одежде!"
Отвечал он: «Вон вторая хата с края,
Проживает там сестра моя родная».
Тяжела его прощальная дорога,
Конвоиры аж заходятся от злости.
Смотрит женщина растерянно с порога:
Незнакомца к ней ведут лихие гости.
«Узнаешь ли ты, кто этот черноглазый?»
Что ответить, коль не видела ни разу?
Оттолкнула чужеземного солдата:
«Ты не трогай моего родного брата!»
И прильнула вдруг к щеке его колючей
От мучений и от смерти заслонила.
На Полесье помнят люди этот случай,
В лихолетье в 41-м это было.
Ничего о них мне больше не известно,
Но о брате и сестре сложили песню.
Может в Грузии ту песню он услышит
И письмо ей в Белоруссию напишет.

Помнят люди (переклад)

На землі багатостраждальної білоруської
Наш розвідник у руки ворогу попався.
Був захоплений він, коли стежкою вузькою
У партизанські райони пробирався.
Був смаглявий, чорноокий, чорнобровий,
Він із Грузії пішов у похід суворий.
«Ти, шпигун, зізнавайся в годину останній!»
Відповідав він: «З села я сусідньої».
По селі, по снігах осиротілих
Повели його гуркотливим гуртом.
«Якщо брешеш — не обминати тобі розстрілу,
Якщо правда то відпустимо, блазень з тобою.
Не інакше, лейтенантом був ти раніше,
А тепер у селянському ховаєшся одязі!"
Відповідав він: «Он друга хата з краю,
Мешкає там сестра моя рідна».
Тяжка його прощальна дорога,
Конвоїри аж заходяться від злості.
Дивиться жінка розгублено з порога:
Незнайомця до неї ведуть лихі гості.
«Дізнаєшся ти, хто цей чорноокий?»
Що відповісти, якщо не бачила жодного разу?
Відштовхнула чужоземного солдата:
«Ти не чіпай мого рідного брата!»
І притулилася раптом до щоки його колючої
Від мук і від смерті заслонила.
На Поліссі пам'ятають люди цей випадок,
У лихолітті в 41-му це було.
Нічого про них мені більше не відомо,
Але про брата і сестру склали пісню.
Може в Грузії ту пісню він почує
І лист їй в Білорусію напише.