Переклад тексту пісні Дети неба - Ассаи

Дети неба (оригінал)

Внутри у свободных
Была вода с хлором и тёплое сердце.
Можно стать тем, кто забирается в норы
Тёплые, детские…
Когда горела Луна, мы отмечали смерть Декарта,
Вдувая в лёгкие дым.
Наверное, это наша вина и наша боль,
Если мы унижаем таких.
Мы умираем на девятый день,
Лёгкие туманы надежды,
И к нам приходят ангелы, дочери,
Вернее, их тени прежние.
Наши книги были открыты всегда,
Но Ватикан был слеп,
И я не мог знать, куда течёт река,
И кто придумал философию лет.
Одной цепью скованы,
Дети неба, взгляды мимо.
Добрый лес, научи меня
Слушать сердцем ветер зимний.
Одной цепью скованы,
Дети неба, взгляды мимо.
Добрый лес, научи меня
Слушать сердцем ветер зимний.
И старики уходили вокруг света,
Нам бы пожить ещё, сын!
Но концов у земли нет,
Так же как нет страха в послевоенный режим.
И застонали сосны, принимай меня лес,
Мы твои дети!
Не скучай, мы рождены в городе-призраке,
А значит, нам открыт путь смерти.
А мы с тобой, в поисках главного,
Пускали в неба корабли, чтобы найти друг друга.
Но от удельной до восстания, друг,
Как от Лиговки до самого юга.
Унеси меня, ветер, брось тело,
Этот мир приносит боль зимы,
И то, что с неба будет падать белым,
Я разобью о мутные воды Невы.
Одной цепью скованы,
Дети неба, взгляды мимо.
Добрый лес, научи меня
Слушать сердцем ветер зимний.
Одной цепью скованы,
Дети неба, взгляды мимо.
Добрый лес, научи меня
Слушать сердцем ветер зимний.
Дети неба чуют мокрый ветер,
Как канарейки чуют газ-з-з-з,
Как Сальвадор писал глубже,
И как Иисус умирал за нас.
Знай, время — пудра,
А я песок тихо так сдуваю с лица,
Тайком убегаю под утро,
Чтоб не проснуться под шаги отца.
И я рисую горизонт линиями,
Как Левитан вкладывал сердце,
Если сможешь, прости меня
За слабые поступки в позднем детстве.
Мы провожаем корабли,
Прижав к груди белёсый локон.
Это картина зимняя,
И те глаза меня зовут в открытые окна.

Дети неба (переклад)

Всередині у вільних
Була вода з хлором і тепле серце.
Можна стати тим, хто забирається в нори
Теплі, дитячі…
Коли горів Місяць, ми відзначали смерть Декарта,
Вдаючи в легкі дим.
Напевно, це наша вина і наш біль,
Якщо ми принижуємо таких.
Ми вмираємо на дев'ятий день,
Легкі тумани надії
І до нас приходять ангели, дочки,
Вірніше, їх тіні колишні.
Наші книги були відкриті завжди,
Але Ватикан був сліпий,
І я не міг знати, куди тече річка,
І хто придумав філософію років.
Одним ланцюгом скуті,
Діти неба, погляди повз.
Добрий ліс, навчи мене
Слухати серцем зимовий вітер.
Одним ланцюгом скуті,
Діти неба, погляди повз.
Добрий ліс, навчи мене
Слухати серцем зимовий вітер.
І старі йшли навколо світу,
Нам би пожити ще, сину!
Але кінців у землі немає,
Так як немає страху в післявоєнний режим.
І стогнали сосни, приймай мене ліс,
Ми твої діти!
Не нудь, ми народжені в місті-примарі,
Отже, нам відкритий шлях смерті.
А ми з тобою, в пошуках головного,
Пускали в небо кораблі, щоб знайти один одного.
Але від питомої до повстання, друже,
Як від Лігівки до самого півдня.
Занеси мене, вітер, кинь тіло,
Цей світ приносить біль зими,
І те, що з неба падатиме білим,
Я розіб'ю про каламутні води Неви.
Одним ланцюгом скуті,
Діти неба, погляди повз.
Добрий ліс, навчи мене
Слухати серцем зимовий вітер.
Одним ланцюгом скуті,
Діти неба, погляди повз.
Добрий ліс, навчи мене
Слухати серцем зимовий вітер.
Діти неба чують мокрий вітер,
Як канарки чують газ-з-з-з,
Як Сальвадор писав глибше,
І як Ісус помирав за нас.
Знай, час — пудра,
А я пісок тихо так здуваю з особи,
Тайком тікаю під ранок,
Щоб не прокинутися під кроки батька.
І я малюю горизонт лініями,
Як Левітан вкладав серце,
Якщо зможеш, вибач мене
За слабкі вчинки в пізньому дитинстві.
Ми проводжаємо кораблі,
Притиснувши до грудей білий локон.
Це картина зимова,
І ті очі мене звуть у відкриті вікна.