Переклад тексту пісні В середине пути - Александр Розенбаум

В середине пути (оригінал)

Стала жизнь поинтересней.
В голове кавардак.
Но всё чаще мы с тобой остаёмся одни.
А из родника течёт в ладони та же вода,
И всё та же ель раскачивает шишки над ним.
Дом стоял когда-то на окраине,
А теперь, похоже, в центре города.
Без бутылки с другом разобрались мы,
Не влезала его ложь в три короба.
Нынче кони стали ох упрямые.
А когда-то были, помню, сильно резвые.
На щеке была когда-то ямочка,
Нынче щёку борозда прорезала.
Стала жизнь повеселей,
Да не тянет гульба.
Как наладишься в Москву,
Там пир во время чумы.
А где-то подрывает носом дуб шерстнатый кабан.
И тормозят грузовики на трассе возле корчмы.
Не обижен дорогими платьями
И тугими женскими коленями.
Но звоню теперь я чаще матери,
Чтобы снизилось её давление.
Я, как прежде, будто лев готов к прыжку.
Но не в моде нынче косы русые.
И всё чаще вспоминаю бабушку,
Жаль, что денег не было тогда на бусы ей.
В гости пришли мы на эту непростую землю,
И по своим домам всем разойтись придётся.
Солнечный блик короток.
Живёшь ты так ли, с тем ли?.
Судеб людских тома лежат в пыли.
Стала жизнь побогаче,
Только пить не хочу.
И не лезет почему-то в горло лишний кусок.
И, как прежде, всё халаты ночью снятся врачу.
И, как прежде, шлёпаю на кухню ночью босой.
Память по лбу вдруг ударит обухом.
Упадут оковы на пол звеньями.
И проваливаюсь я, как в облако,
В виртуальную реальность времени.
Нынче кони стали ох упрямые.
А когда-то были, помню, сильно резвые.
На щеке была когда-то ямочка,
Нынче щёку борозда прорезала.
В гости пришли мы на эту непростую землю,
И по своим домам всем разойтись придётся.
Солнечный блик короток.
Живёшь ты так ли, с тем ли?.
Судеб людских тома лежат в пыли,
Судеб людских тома лежат в пыли…

(переклад)

Стало життя цікавішим.
У голові безладдя.
Але все частіше ми з тобою залишаємося одні.
А з джерела тече в долоні та води,
І все те ель розгойдує шишки над ним.
Будинок стояв колись на околиці,
А тепер, схоже, в центрі міста.
Без пляшки з другом розібралися ми,
Не влазила його брехня в три короби.
Нині коні стали дуже вперті.
А колись були, пам'ятаю, дуже швидкі.
На щеці була колись ямочка,
Нині щоку борозна прорізала.
Стало життя веселіше,
Так не тягне гульба.
Як налагодишся в Москву,
Там бенкет під час чуми.
А десь підриває носом дуб вовняний кабан.
І гальмують вантажівки на трасі біля корчми.
Не ображений дорогими сукнями
І тугими жіночими колінами.
Але телефоную тепер я частіше матері,
Щоб знизився її тиск.
Я, як і раніше, ніби лев готовий до стрибка.
Але не в моді нині коси русяві.
І все частіше згадую бабусю,
Шкода, що грошей не було тоді набуси їй.
У гості прийшли ми на цю непросту землю,
І по своїм будинкам усім розійтися доведеться.
Сонячний відблиск короткий.
Живеш ти так, чи, з тим?.
Долі людських томи лежать у пилу.
Стало життя багатшим,
Тільки пити не хочу.
І не лізе чомусь у горло зайвий шматок.
І, як раніше, всі халати вночі сняться лікареві.
І, як і раніше, шльопаю на кухню вночі босою.
Пам'ять по лобі раптом ударить обухом.
Впадуть кайдани на підлогу ланками.
І провалююся я, як у хмару,
У віртуальну реальність часу.
Нині коні стали дуже вперті.
А колись були, пам'ятаю, дуже швидкі.
На щеці була колись ямочка,
Нині щоку борозна прорізала.
У гості прийшли ми на цю непросту землю,
І по своїм будинкам усім розійтися доведеться.
Сонячний відблиск короткий.
Живеш ти так, чи, з тим?.
Долі людських томи лежать у пилу,
Долі людських томи лежать у пилу…