Переклад тексту пісні Суд над гитарой - Александр Розенбаум

Суд над гитарой (оригінал)

Я вчера устроил над своей гитарой суд
И приговорил ее к расстрелу.
Изменила голосу,
Подрубила она сук,
На котором столько лет сидела.
А я глоткою выделывал такие кренделя,
Что стены глохли и собаки выли.
А она шептала, тля,
Тихо, нежно, смеха для
Тренькала мотивы зоревые.
Какая ж тут заря, когда без просыпу туманы
И не видать огней за белой пеленой.
Канавы залиты водой,
И подорожники уже не лечат раны.
Какая ж тут заря!
Зачем шутила ты, гитара, надо мной?
Я был и защитник, и судья, и прокурор.
Ох, она виляла и юлила.
Но был коротким разговор,
И на расправу был я скор.
И вот ждала обманщицу могила.
А песни, ею созданные, плакали: «Прости!»
Мол, душу отогрей жестокосердную.
И, ломая руки, мною недоношенный стих
«Милосердия, — кричал, — милосердия!»
Ну как же тут простить,
Когда без малого лет двадцать
Я поверял ей все и чуть еще,
И слезы ярости со щек текли на талии трех граций…
Ну как же тут простить,
Когда я на полу и смерть открыла счет.
Расстрелял.
Покойницу стаканом помянул.
Как-никак, а мне была она подругой.
Лег без простыни, вздохнул
И, намаявшись, уснул,
Но вскочил под утро от испуга.
Какая ж тут заря, когда без просыпу туманы
И не видать огней за белой пеленой.
Канавы залиты водой,
И подорожники уже не лечат раны.
Какая ж тут заря!
Зачем шутила ты, гитара, надо мной?

(переклад)

Я вчора влаштував над своєю гітарою суд
І засудив її до розстрілу.
Змінила голосу,
Підрубала вона сук,
На якому стільки років сиділа.
А я глоткою виробляв такі кренделя,
Що стіни глухли і собаки вили.
А вона шепотіла, попелиця,
Тихо, ніжно, сміху для
Тренькали мотиви зорові.
Яка ж тут зоря, коли без просипу тумани
І не бачити вогнів за білою пеленою.
Канави залиті водою,
І подорожники вже не лікують рани.
Яка ж тут зоря!
Навіщо жартувала ти, гітара, з мене?
Я був і захисник, і суддя, і прокурор.
Ох, вона виляла і юлила.
Але була коротка розмова,
І на розправу був я скор.
І ось чекала обманщицю могила.
А пісні, нею створені, плакали: «Пробач!»
Мовляв, душу відігрій жорстокосердну.
І, ламаючи руки, мною недоношений вірш
«Милосердя, — кричав, — милосердя!»
Ну, як тут пробачити,
Коли майже двадцять років
Я перевіряв їй все і трохи ще,
І сльози люті зі щік текли на талії трьох грацій ...
Ну, як тут пробачити,
Коли я на пол і смерть відкрила рахунок.
Розстріляв.
Небіжчик склянкою пом'янув.
Як-не-як, а мені була вона подругою.
Ліг без простирадла, зітхнув
І, намаявшись, заснув,
Але схопився під ранок від переляку.
Яка ж тут зоря, коли без просипу тумани
І не бачити вогнів за білою пеленою.
Канави залиті водою,
І подорожники вже не лікують рани.
Яка ж тут зоря!
Навіщо жартувала ти, гітара, з мене?