Переклад тексту пісні Предрассветный вальс - Александр Розенбаум

Предрассветный вальс (оригінал)

Ленинградцы мои, вы не дети мне, нет,
Не Джамбул я, куда мне до старца, ей-богу.
Вы мне братья и сёстры, и глаз ваших свет
Озаряет тернистую эту по жизни дорогу.
Ленинградцы мои, вы и гордость и боль,
Человечества кроха и центр Вселенной.
Я в столице страны и в ауле любом
Преклоняю пред знаменем вашим колена.
Припев:
Двух свечей за столом огоньки, как Ростральных колонн маяки.
Сколько зим, сколько лет, я, встречая рассвет,
Вспоминаю о вас, дорогие мои земляки.
В моё сердце вы гордо вошли, как в Неву на парад корабли.
С вами веры одной и не надо другой,
Снится город один нам вдали от родимой земли.
Я прошу у судьбы не отринуть меня
От проспектов прямых и от статуи гордой.
И пусть сердце моё вечно жалит змея,
На которую конь опирается твёрдо.
Пусть на Заячьем острове нам о часах
В полдень выстрелом гулким напомнит орудье.
И пусть в небе кораблик на всех парусах
Вечно мчится к его ожидающим людям.
Припев:
Двух свечей за столом огоньки, как Ростральных колонн маяки.
Сколько зим, сколько лет, я, встречая рассвет,
Вспоминаю о вас, дорогие мои земляки.
В моё сердце вы гордо вошли, как в Неву на парад корабли.
С вами веры одной и не надо другой,
Снится город один нам вдали от родимой земли.
Ленинградцы мои, вы не дети мне, нет,
Дан отец нам один, и не надо другого.
Пусть он вечно летит на горячем коне,
До скончания века мы — дети Петровы.
До скончания века мы — дети Петровы.

(переклад)

Ленінградці мої, ви не діти мені, ні,
Не Джамбул я, куди мені до старця, їй-богу.
Ви мені брати і сестри, і очі ваших світло
Осяює тернисту цю за життя дорогу.
Ленінградці мої, ви і гордість і біль,
Людства малюка і центр Всесвіту.
Я в столиці країни і в аулі будь-якому
Схиляю перед прапором вашим коліна.
Приспів:
Двох свічок за столом вогники, як Ростральних колон маяки.
Скільки зим, скільки років, я, зустрічаючи світанок,
Згадую про вас, дорогі мої земляки.
У моє серце ви гордо увійшли, як у Неву на парад кораблі.
З вами віри однієї й не над іншою,
Сниться місто одне нам далеко від рідної землі.
Я прошу у долі не відкинути мене
Від проспектів прямих і від статуї гордою.
І нехай серце моє вічно жалить змія,
На яку кінь спирається твердо.
Нехай на Заячому острові нам про годинник
Опівдні пострілом гулким нагадає знаряддя.
І нехай у небі кораблик на всіх вітрилах
Вічно мчить до його чекаючим людям.
Приспів:
Двох свічок за столом вогники, як Ростральних колон маяки.
Скільки зим, скільки років, я, зустрічаючи світанок,
Згадую про вас, дорогі мої земляки.
У моє серце ви гордо увійшли, як у Неву на парад кораблі.
З вами віри однієї й не над іншою,
Сниться місто одне нам далеко від рідної землі.
Ленінградці мої, ви не діти мені, ні,
Даний батько нам один, і не треба іншого.
Нехай він вічно летить на гарячому коні,
До кінця століття ми — діти Петрови.
До кінця століття ми — діти Петрови.