Переклад тексту пісні Песня о гончаре - Александр Розенбаум

Песня о гончаре (оригінал)

Жил старик, колесо крутил,
Целый век он кувшин лепил, свой
На ветрах замешивал воздух.
И скрипел друг, гончарный круг,
Тихо пел рано поутру он
Старый мудрец талым звёздам:
«Ты вертись, крутись, моё колесо,
Не нужны мне ни вода, ни песок,
Напоит людей росой мой кувшин,
Мой серебряный кувшин.
Будет лёгким он, как крик птичьих стай,
И прозрачным, будто горный хрусталь.
Тоньше самой тонкой струнки души
Будет лунный мой кувшин».
Годы шли, спину сгорбили,
Круг скрипел, ветры гордые, взвив,
Затихали в пальцах покорно.
И смеясь, а что худого в том,
Люд кричал: «Сумасшедший он!»
—
Но в ответ шептал старец вздорный:
«Ты вертись, крутись, моё колесо,
Не нужны мне ни вода, ни песок,
Напоит людей росой мой кувшин,
Мой серебряный кувшин.
Будет лёгким он, как крик птичьих стай,
И прозрачным, будто горный хрусталь.
Тоньше самой тонкой струнки души
Будет лунный мой кувшин».
Зло своё кто осудит сам?
Раз в сто лет чудо сбудется, и
Засверкал кувшин круторогий.
Полон был до краёв водой,
Голубой ледяной росой.
Пей,
Путник, он стоит у дороги.
И теперь зависть белая,
И теперь люди веруют,
И чудеса в цене потеряли.
А дожди грустной осенью
С неба ветром доносят нам
Лишь обрывки песенки старой:
«Ты вертись, крутись, моё колесо,
Не нужны мне ни вода, ни песок,
Напоит людей росой мой кувшин,
Мой серебряный кувшин.
Будет лёгким он, как крик птичьих стай,
И прозрачным, будто горный хрусталь.
Тоньше самой тонкой струнки души
Будет лунный мой кувшин».

(переклад)

Жив старий, колесо крутив,
Цілий вік він глечик ліпив, свій
На вітрах замішував повітря.
І скрипів друг, гончарне коло,
Тихо співав рано вранці він
Старий мудрець талим зіркам:
«Ти вертайся, крутись, моє колесо,
Не потрібні мені ні води, ні пісок,
Напоїть людей росою мій глечик,
Мій срібний глечик.
Буде легким він, як крик пташиних зграй,
І прозорим, ніби гірський кришталь.
Тонкий за найтоншу струнку душі
Буде місячний мій глечик».
Роки йшли, спину згорбили,
Коло скрипіло, вітри горді, взвивши,
Затихали в пальцях покірно.
І сміючись, а що поганого в тому,
Народ кричав: «Божевільний він!»
-
Але у відповідь шепотів старець безглуздий:
«Ти вертайся, крутись, моє колесо,
Не потрібні мені ні води, ні пісок,
Напоїть людей росою мій глечик,
Мій срібний глечик.
Буде легким він, як крик пташиних зграй,
І прозорим, ніби гірський кришталь.
Тонкий за найтоншу струнку душі
Буде місячний мій глечик».
Зло своє хто засудить сам?
Разів сто років чудо збудеться, і
Засяяв крутий глечик.
Повний був до країв водою,
Блакитна крижана роса.
Пий,
Мандрівник, він стоїть біля дороги.
І тепер заздрість біла,
І тепер люди вірять,
І чудеса в ціні втратили.
А дощі сумної восени
З неба вітром доносять нам
Лише уривки пісеньки старої:
«Ти вертайся, крутись, моє колесо,
Не потрібні мені ні води, ні пісок,
Напоїть людей росою мій глечик,
Мій срібний глечик.
Буде легким він, як крик пташиних зграй,
І прозорим, ніби гірський кришталь.
Тонкий за найтоншу струнку душі
Буде місячний мій глечик».