Переклад тексту пісні Ну вот... - Александр Розенбаум

Ну вот... (оригінал)

Ну вот, опять меня куда-то в смурь и в хмарь несет,
А я все жду до тошноты красивых нот,
Но пальцы нынче шьют одно,
А голос ставит все вверх дном наоборот.
Впросак пропал твой поцелуй в прокуренных усах —
Ты извини, но я их ночью обкусал.
О лампу бился мотылек,
И лишь под утро я прилег с собою сам.
А было все когда-то легким, песни падали, как снег,
И наяву дышалось легким точно так же, как во сне,
И полозья не скрипели у саней.
А было все когда-то проще, даже если волком выл,
А теперь в святые мощи верю чаще, чем живым,
А в глазах моих все меньше синевы.
Ну вот, ползет на взлет срок излетавший самолет,
И я опять молюсь, чтоб классным был пилот,
Хотя того, чему бывать, не миновать,
И наплевать, что рейс не тот.
А было все когда-то рядом, только руку протяни,
А теперь до Ленинграда дальше, чем до заграниц,
Манят нас Санкт-петербургские огни.
Как жаль, что от обиды нынче губы не дрожат.
И не помчаться за тобой, как на пожар.
Что чаще в кресле, чем в седле,
Того, что мне не двадцать лет, безумно жаль.
Что чаще в кресле, чем в седле,
Того, что мне не двадцать лет, безумно жаль.
Я чаще в кресле, чем в седле,
Того, что мне не двадцать лет, безумно жаль.
А было все когда-то легким, песни падали, как снег,
И наяву дышалось легким точно так же, как во сне,
И полозья не скрипели у саней.
А было все когда-то проще, даже если волком выл,
А теперь в святые мощи верю чаще, чем живым,
А в глазах моих все меньше синевы.

Ну вот... (переклад)

Ну, ось, знову мене кудись у похмурість і хмар несе,
А я все чекаю до нудоти гарних нот,
Але пальці нині шиють одне,
А голос ставить все вгору дном навпаки.
У халепу пропав твій поцілунок у прокурених вусах —
Ти вибач, але їх вночі обкусав.
Про лампу бився метелик,
І лише під ранок я приліг із собою сам.
А було все колись легким, пісні падали, як сніг,
І наяву дихалося легким точно так же, як у сні,
І полозья не скрипіли у санів.
А було все колись простіше, навіть якщо вовком вив,
А тепер у святі мощі вірю частіше, ніж живим,
А в очах моїх все менше синя.
Ну, ось, повзе на злет термін літак,
І я знову молюся, щоб класним був пілот,
Хоча того, чому бувати, не оминути,
І наплювати, що рейс не той.
А було все колись поруч, тільки руку простягни,
А тепер до Ленінграда далі, ніж до закордонів,
Манять нас Санкт-Петербурзькі вогні.
Як шкода, що від образи нині губи не тремтять.
І не помчатись за тобою, як на пожежу.
Що частіше в кріслі, ніж у сідлі,
Того, що мені не двадцять років, шалено шкода.
Що частіше в кріслі, ніж у сідлі,
Того, що мені не двадцять років, шалено шкода.
Я частіше в крісло, ніж у сідлі,
Того, що мені не двадцять років, шалено шкода.
А було все колись легким, пісні падали, як сніг,
І наяву дихалося легким точно так же, як у сні,
І полозья не скрипіли у санів.
А було все колись простіше, навіть якщо вовком вив,
А тепер у святі мощі вірю частіше, ніж живим,
А в очах моїх все менше синя.