| І білі троянди, і червоні
|
| Обламані в парку давно,
|
| Ми були з тобою дуже різні,
|
| А пам'ятаєш, колись навесні
|
| Сиділи з тобою на лавці —
|
| Заздрив нам весь дитбудинок—
|
| Я м'яв промокашку, гриз вставочку,
|
| А ти все твердила про ньому.
|
| Недоторка, недоторга, недоторга,
|
| Розвела з тобою нас доля дорога, —
|
| Я тепер свою долю малюю сам —
|
| Виконавець найпопулярніших фонограм.
|
| Недоторка, недоторга, недоторга,
|
| Зрозумів я, що десять класів це багато,
|
| Ти вибач, що з дев'ятого пішов я
|
| До листя жовтого, до листя жовтого.
|
| З іншим у Лужниках ти цілуєшся,
|
| Де я під «фанеру»співаю,
|
| І, можливо, все ж хвилюєшся,
|
| Почувши раптом мою пісню
|
| Просту, нехитру, ніжну,
|
| Про наше велике кохання —
|
| Вона, як стихія безмежна,
|
| Мене несла з тобою.
|
| Можливо, колись зустрінемося—
|
| Збуваються в життя мрії —
|
| Адже всі, кому сумно і весело,
|
| Виносять на сцену квіти.
|
| І я обійму тебе милу —
|
| Нехай усі нас побачать удвох,
|
| Заб'ється з несамовитою силою
|
| «Фанерне» серце моє.
|
| Тільки музиканти музику зрозуміють мою,
|
| Тільки музиканти музику зрозуміють мою.
|
| Недо... Недоторка... |