Переклад тексту пісні Не хочу стареть - Александр Розенбаум

Не хочу стареть (оригінал)

А над Марата, как тогда, летают сизые голуби,
Снуют у белых колонн музея Арктики.
Я вспоминаю о годах, в которых было не холодно,
Когда мечты наши были завернуты в фантики.
Гитарой баловалась юность наша — время веселое,
И узнают меня все на этой улице.
И с рынка тянет свежей зеленью и маслом подсолнуха,
Но чтоб увидеть тебя, надо зажмуриться.
Не хочу стареть, не хочу,
Дело запахло внуками,
Приходи ко мне на чуть-чуть,
Как тогда переулками.
Не хочу стареть, не хочу,
Но дней все короче радуга,
Приходи ко мне на чуть-чуть
И оставайся надолго.
А по Марата, как тогда, летят трамваи пузатые,
На Колокольную спешат, в другою сторону,
От дома, где живешь ты над рекой с водою чуть затхлою,
В пяти минутах ходьбы, но в другом конце города.
Роковой судьбы, роковой,
Счастье под старость выпало.
Для кого, скажи, для кого
Песни писал я хриплые.
Улетал мой шар, улетал
В небо, как сам я, мглистое.
Красота моя, красота,
Дева моя пречистая…
А по Марата, как тогда, идут обычные граждане,
Им здесь кому-то тепло, кому-то холодно.
И здесь жила ты когда-то, не зная самого важного,
По петербургскому адресу мессира Воланда.
Под окном твоим ледоход,
Но опустела лестница,
На которой кот Бегемот
Желтым игрался месяцем.
И в ночи исчез темный плащ,
Слившийся с подворотнею.
Ты поплачь тайком, ты поплачь…
Время бесповоротное.
Но я по прошлому пролечу
В черной карете с песнями.
Приходи ко мне на чуть-чуть,
Буду на старом месте я.
И кота с собой захвачу,
Чтобы он лег к твоим ногам.
Приходи ко мне на чуть-чуть
И оставайся навсегда.
Я кота с собой захвачу,
Чтобы он лег к твоим ногам.
Приходи ко мне на чуть-чуть
И оставайся навсегда.
И оставайся навсегда.

Не хочу стареть (переклад)

А над Маратом, як тоді, літають сизі голуби,
Снують біля білих колон музею Арктики.
Я згадую про роки, в яких було не холодно,
Коли мрії наші були загорнуті у фантики.
Гітарою балувалася юність наша — веселий час,
І впізнають мене всі на цій вулиці.
І з ринку тягне свіжою зеленню та олією соняшника,
Але щоб побачити тебе, треба замружитися.
Не хочу старіти, не хочу,
Справа запахло онуками,
Приходь до мене трохи,
Як тоді провулками.
Не хочу старіти, не хочу,
Але днів все коротше за веселку,
Приходь до мене на трішки
І залишайся надовго.
А по Марату, як тоді, летять трамваї пузаті,
На Дзвонову поспішають, в інший бік,
Від будинку, де ти живеш над річкою з водою трохи затхлою,
За п'ять хвилин ходьби, але в іншому кінці міста.
Фатальної долі, фатальної,
Щастя на старість випало.
Для кого, скажи, для кого
Пісні писав я хрипкі.
Відлітав мій шар, відлітав
У небо, як сам я, туманне.
Краса моя, краса,
Діва моя пречиста...
А за Маратом, як тоді, йдуть звичайні громадяни,
Їм тут комусь тепло, кому холодно.
І тут жила ти колись, не знаючи найважливішого,
На петербурзьку адресу месира Воланда.
Під вікном твоїм льодохід,
Але спустіли сходи,
На якій кіт Бегемот
Жовтим бавився місяцем.
І вночі зник темний плащ,
Злився з підворіттям.
Ти поплач потай, ти поплач...
Час безповоротний.
Але я по минулому пролікую
У чорній кареті з піснями.
Приходь до мене трохи,
Буду на старому місці я.
І кота із собою захоплю,
Щоб він ліг до твоїх ніг.
Приходь до мене на трішки
І залишайся назавжди.
Я кота із собою захоплю,
Щоб він ліг до твоїх ніг.
Приходь до мене на трішки
І залишайся назавжди.
І залишайся назавжди.