Переклад тексту пісні Белая птица удачи - Александр Розенбаум

Белая птица удачи (оригінал)

Жизнь ни на грош, как кувшин расколотый.
Барин, не трожь - что моё, то золото.
С петлей тугой давно повенчан я.
Ласковый мой, мне терять нечего.
Вспыхнул костёр, пламя лижет сумерки.
Нож мой остёр, да пока не умер я.
В небе горит месяц подковою.
Ночь, подари коня солового.
Барин, рано празднуешь ты, ночь мне - день, и длинна она до бесконечности,
Я в твоей усадьбе цветы оборву для наряда её подвенечного.
Не холоп я, помни о том, до тебя мне и дела нет.
Нас рассудят, барин, потом тропка узкая, птица белая, птица белая.
В свет не трезвонь - хлопоты напрасные.
Конь мой - огонь, обожжёшься, ласковый.
Кол не точи - сабля затупится,
Кровь застучит, люди заступятся.
По следу мчат слуги твои верные.
Псами рычат - нелюди, наверное.
Песня моя в горло, как кость, летит,
На, подавись!
Жалко, не до смерти!
Сколько я дров наломал по младости,
Браги ведро выпивал на радостях.
Да, и теперь сил не убавится,
Коли со мной нож да красавица.
Барин, рано празднуешь ты, ночь мне - день, и длинна она до бесконечности,
Я в твоей усадьбе цветы оборву для наряда её подвенечного.
Не холоп я, помни о том, до тебя мне и дела нет.
Нас рассудят, барин, потом тропка узкая, птица белая, птица белая.

(переклад)

Життя ні на гріш, як глечик розколотий.
Пані, не чіпай - що моє, те золото.
З петлею тугою давно повінчаний я.
Ласкавий мій, мені втрачати нічого.
Спалахнуло багаття, полум'я лиже сутінки.
Ніж мій остір, та поки не помер я.
У небі горить місяць підковою.
Ніч, подаруй коня солового.
Пане, рано святкуєш ти, ніч мені - день, і довжина вона до нескінченності,
Я в твоїй садибі квіти обірву для вбрання її вінчального.
Не холоп я, пам'ятай, до тебе мені й справи немає.
Нас розсудять, пан, потім стежка вузька, птах білий, птах білий.
У світ не дзвони - клопіт марний.
Кінь мій – вогонь, обпалишся, ласкавий.
Коли не точи - шабля затупиться,
Кров застукає, люди заступляться.
По сліду мчать слуги твої вірні.
Псами гарчать - нелюди, мабуть.
Пісня моя в горло, як кістка, летить,
На, подавись!
Жаль, не до смерті!
Скільки я дров наламав по молодості,
Браги відро випивав на радощах.
Так, і тепер сил не зменшиться,
Коли зі мною ніж та красуня.
Пане, рано святкуєш ти, ніч мені - день, і довжина вона до нескінченності,
Я в твоїй садибі квіти обірву для вбрання її вінчального.
Не холоп я, пам'ятай, до тебе мені й справи немає.
Нас розсудять, пан, потім стежка вузька, птах білий, птах білий.