Переклад тексту пісні Рыжая - Александр Новиков

Рыжая (оригінал)

Бывают дни, как сны хорошие,
В разгар осеннего тепла,
В которых женщины из прошлого
Встают в пути, как зеркала.
И всё, что стерлось и померкло,
И затерялось при ходьбе,
Они вернут тебе как в зеркало,
И всё узнаешь о себе.
Ведь это ты, ты же легко, как дважды два,
Дарил стихи рыжей, позолотив слова,
Ведь это ты рыжей легко и в унисон
Шептал во сне «Ближе» и забирал сон.
А сегодня всё так и вышло,
Я на улице встретил её,
Эти волосы та же крыша,
Над которой солнце встает.
И легко так и без умолку
Между нами кружила пурга,
А потом уронила заколку
И так долго искала в ногах.
Ведь это ты, ты же дул в крылья журавлю,
Дарил букеты рыжей и говорил «Люблю».
Ведь это ты рыжей и каменной луне
Веснушки все выжал и подарил мне.
А ещё было так хрупко это золото на ветру,
И тонула в глазах шлюпка, уносящая в ту пору,
Где день завтрашний так заманчив,
Где не помнится прожитой,
Где бежит долговязый мальчик
К милой девочке золотой.
Ведь это ты, ты же легко, как дважды два,
Дарил стихи рыжей, позолотив слова.
Ведь это ты рыжей легко и в унисон
Шептал во сне «Ближе» и забирал сон.
Ведь это ты, ты же дул в крылья журавлю,
Дарил букеты рыжей и говорил «Люблю».
Ведь это ты рыжей и каменной луне
Веснушки все выжал и подарил мне.
Ведь это ты, ты же, ну, кто тебя просил,
Героем был книжек и на руках носил.
Ведь это ты рыжей то грешной, то святой
До пепла всё выжег, чтоб встретить золотой.

Рыжая (переклад)

Бувають дні, як сни добрі,
У розпал осіннього тепла,
У яких жінки з минулого
Встають у дорозі, як дзеркала.
І все, що стерлося і померкло,
І загубилося при ходьбі,
Вони повернуть тобі як у дзеркало,
І все дізнаєшся про себе.
Адже це ти, ти легко, як двічі по два,
Дарував вірші рудої, позолотивши слова,
Адже це ти рудою легко і в унісон
Шептав у сні «Ближче» і забирав сон.
А сьогодні все так і вийшло,
Я на вулиці зустрів її,
Це волосся та же дах,
Над якою сонце встає.
І легко так і без умолку
Між нами кружляла завірюха,
А потім упустила шпильку
І так довго шукала в ногах.
Адже це ти, що дув у крила журавлю,
Дарував букети рудої і говорив «Люблю».
Адже це ти рудого і кам'яного місяця
Ластовиння все вичавив і подарував мені.
А ще було так крихко це золото на вітрі,
І тонула в очах шлюпка, що забирає в ту пору,
Де день завтрашній так привабливий,
Де не пам'ятається прожитою,
Де біжить довготелесий хлопчик
До милої дівчинки золотої.
Адже це ти, ти легко, як двічі по два,
Дарував вірші рудої, позолотивши слова.
Адже це ти рудою легко і в унісон
Шептав у сні «Ближче» і забирав сон.
Адже це ти, що дув у крила журавлю,
Дарував букети рудої і говорив «Люблю».
Адже це ти рудого і кам'яного місяця
Ластовиння все вичавив і подарував мені.
Адже це ти, ти, ну, хто тебе просив,
Героєм був книжок і на руках носив.
Адже це ти рудою то грішною, то святою
До попелу все випалив, щоб зустріти золотий.