Переклад тексту пісні Помнишь девочка? - Александр Новиков

Помнишь девочка? (оригінал)

Помнишь, девочка, гуляли мы в саду,
Я бессовестно нарвал букет из роз.
Дай бог памяти, в каком это году,
Я не чувствовал ладонями заноз.
Надрывались от погони сторожа,
И собаки не жалели в беге сил.
Я бежал, твоим букетом дорожа,
И, запутавшись, в заборах колесил.
Кровь хлестала из разодранной щеки,
А рубаха развалилась пополам.
Оставались чудом целы лепестки,
А штаны ползли бессовестно по швам.
Ты сидела на скамейке далеко
И считала в мыслях медленно до ста,
Я ж заборы перемахивал легко,
И версту сменяла новая верста.
Убежал я.
И собак перехитрил,
Завершая полуночный марафон.
А потом опять бежал, что было сил,
За тобой по темной улице вдогон.
Хохотали до упаду фонари.
Я в окно твое погасшее глазел.
Комары в меня вонзали волдыри,
А букет в руках бессовестно редел.
Мы столкнулись – видно, есть на свете бог.
И шарахнулись, как серые коты.
Помнишь, девочка, я веник приволок?
Это были твои первые цветы.
Я неважный вид имел как кавалер,
И язык во рту ворочался немой.
Надрывался в упоенье каждый нерв,
Но пора уже, пора было домой.
Но домой мы не добрались – вот беда,
Дружно рваную рубаху обвиня.
Затуманила рассудок резеда,
И букет ей вторил, запахом пьяня.
А потом качалась ночь на каблуках,
И кувшинки глупо путались в пруду.
Помнишь, девочка, занозы на руках?
Дай бог памяти, в каком это году...

Помнишь девочка? (переклад)

Пам'ятаєш, дівчинко, гуляли ми в саду,
Я безсовісно нарвав букет із троянд.
Дай бог пам'яті, у якому це році,
Я не відчував долонями скалку.
Надривалися від погоні сторожа,
І собаки не шкодували у бігу сил.
Я біг, твоїм букетом дорога,
І, заплутавшись, у парканах колесив.
Кров витріщалася з роздертої щоки,
А сорочка розвалилася навпіл.
Залишалися дивом цілі пелюстки,
А штани повзли по швах.
Ти сиділа на лавці далеко
І вважала у думках повільно до ста,
Я ж паркани перемахував легко,
І версту змінювала нова верста.
Втік я.
І собак перехитрив,
Завершуючи північний марафон.
А потім знову біг, що було сил,
За тобою по темній вулиці вздогін.
Реготали до упаду ліхтарі.
Я у вікно твоє згасло дивився.
Комарі в мене встромляли пухирі,
А букет у руках безсовісно рідшав.
Ми зіткнулися – мабуть, є на світі бог.
І кинулися, як сірі коти.
Пам'ятаєш, дівчинко, я віник приволок?
То були твої перші квіти.
Я поганий вигляд мав як кавалер,
І язик у роті повертався німий.
Надривався у захваті кожен нерв,
Але час уже, час був додому.
Але додому ми не дісталися – ось біда,
Дружно рвану сорочку звинувачення.
Затуманила розум резеда,
І букет їй вторив, запахом п'яний.
А потім хиталася ніч на підборах,
І латаття безглуздо плуталися в ставку.
Пам'ятаєш, дівчинко, скалки на руках?
Дай бог пам'яті, в якому році...