Переклад тексту пісні По улице жмуром несут Абрама... (Похороны Абрама) - Александр Новиков

По улице жмуром несут Абрама... (Похороны Абрама) (оригінал)

По улице жмуром несут Абрама,
В тоске идет за ящиком семья,
Вдова кричит сильней чем пилорама,
И нет при нем ни денег, ни «рыжья».
Тоскливо покидая синагогу,
Завернутый в большую простыню,
Абрам лежит в сатин на босу ногу,
Руками налегая на мотню.
Его котлы уже примерил шурин,
И стрелки переводит втихаря,
А на людях божится, что в натуре
Не видел красивей богатыря.
Уже с утра в духах утюжат лепень,
Который был покойному пошит…
Евонный брат в Москве имеет степень,
Но не имеет надлежащий вид.
Пока процессия шагает,
На хате делится шмотье
И душу лабухи вынают,
И пьет халяву шнаранье.
На третий гвоздь, пока вдова рыдала
И швыркала заморский кокаин,
Назрела предпосылка для скандала —
Покойный подал голос из руин.
Состроилась, как есть немая сцена,
Со страху Хаим челюсть проглотил,
Сподобился лицом в олигофрена
И мочевой пузырь ослобонил.
В момент исчезло множество скорбящих,
Вдове вдруг стало сразу не смешно.
Она кричала: «Господа, забейте ящик,
За все уже уплачено давно!»
И сразу на совковые лопаты
Возник всеобщий спрос и дефицит.
Кидали землю, будто три зарплаты
За этот труд на каждого висит.
Идут шикарные поминки.
Родные мечут колбасу.
Покойный ежится в простынке
Перед дверями в Страшный суд.

(переклад)

По вулиці жмуром несуть Абрама,
У тузі йде за ящиком сім'я,
Вдова кричить сильніше, ніж пілорама,
І немає при ньому ні грошей, ні «руда».
Сумно залишаючи синагогу,
Загорнутий у велике простирадло,
Абрам лежить в сатин на босу ногу,
Руками налягаючи на мотню.
Його котли вже приміряв шурин,
І стрілки перекладає нишком,
А на людях божиться, що в натурі
Не бачив гарнішого богатиря.
Вже з ранку в духах прасують ліпінь,
Котрий був покійному пошитий…
Євонний брат у Москві має ступінь,
Але не має належний вигляд.
Поки процесія крокує,
На хаті ділиться шмотьє
І душу лабухи винають,
І п'є халяву шнаріння.
На третій цвях, поки вдова плакала
І шпурнула заморський кокаїн,
Назріла передумова для скандалу —
Покійний подав голос із руїн.
Сформувалася, як є німа сцена,
З страху Хаїм щелепу проковтнув,
Сподобився обличчям у олігофрені
І сечовий міхур ослобонив.
В момент зникло безліч скорботних,
Вдові раптом стало одразу не смішно.
Вона кричала: «Пане, забіть ящик,
За все вже сплачено давно!»
І відразу на совкові лопати
Виник загальний попит і дефіцит.
Кидали землю, ніби три зарплати
За цю працю на кожного висить.
Ідуть шикарні поминки.
Рідні мріють про ковбасу.
Покійний щулиться в простирадлі
Перед дверима в Страшний суд.