Переклад тексту пісні Мариночка - Александр Новиков

Мариночка (оригінал)

Учились мы с Мариночкой, когда при слове «рок»
Со страху залезали под кровати.
Ей школа образцовая открыла сто дорог
И выгнала ее за вырез в платье.
Кричал директор что-то о бедламе
И, тыча зло в Мариночкину грудь,
Публично оскорблял ее «битлами»,
А под конец вдогонку крикнул: «Блудь!»
Тогда словцо «эротика» считалось матерком,
А первый бард считался отщепенцем.
Катилась жизнь веселая на лозунгах верхом
И бряцала по бубнам да бубенцам.
Храня тебя, Марина, от разврата,
И миллион таких еще Марин,
Упорно не хотел кинотеатр
Показывать раздетую Марлин.
Ты нам тогда, Мариночка, мерещилась во сне —
Совсем как из нерусского журнала,
Где не регламентированы юбки по длине —
Как ты была права, что бунтовала!
Коль целый хор лысеющих мужчин
Кричал: «Длинней подол и круче ворот…»
И миллион таких еще Марин
Ему назло с ума сводили город.
Бежали мы, Мариночка, на выставки картин
В аллеи, где художник чист и беден,
Где не сумеет высокопоставленный кретин
Угробить скрипку глупым ором меди.
Там на маэстро клифт с потертой фалдой,
Но сколько ты ему ни заплати,
Не нарисует женщину с кувалдой
На стыках паровозного пути.
Ты выросла.
Все вынесла.
И мой гитарный бой
Сыграл поминки дикостям запретов.
Мариночка, как нужен был твой с вырезом покрой
Прости меня теперь великодушно —
Я ни один тебе не подарил,
Хотя б за то, что самой непослушной
Была среди бунтующих Марин.
Была среди бунтующих Марин.
Была среди бунтующих Марин.
Мариночка!

(переклад)

Вчилися ми з Мариночкою, коли при слові «рок»
З страху залазили під ліжка.
Їй школа зразкова відкрила сто доріг
І вигнала її за виріз у сукні.
Кричав директор щось про бедламу
І, тицяючи зло в Мариночкині груди,
Публічно ображав її «бітлами»,
А під кінець навздогін крикнув: «Блудь!».
Тоді слівце «еротика» вважалося матюком,
А перший бард вважався відщепенцем.
Катилося життя веселе на гаслах верхи
І брязкала по бубнах і бубонцям.
Бережи тебе, Марино, від розпусти,
І мільйон таких ще Марин,
Вперто не хотів кінотеатр
Показувати роздягну Марлін.
Ти нам тоді, Мариночко, мерехтіла у сні —
Зовсім як із неруського журналу,
Де не регламентовані спідниці за довжиною
Як ти мала праву, що бунтувала!
Якщо цілий хор лисіючих чоловіків
Кричав: «Довгий поділ і круче воріт...»
І мільйон таких ще Марин
Йому на зло з розуму зводили місто.
Втікали ми, Мариночко, на виставки картин
В алеї, де художник чистий і бідний,
Де не зможе високопоставлений кретин
Угробити скрипку дурним ором міді.
Там на маестро кліфт з потертою фалдою,
Але скільки ти йому ні заплати,
Не намалює жінку з кувалдою
На стиках паровозного шляху.
Ти виросла.
Все винесла.
І мій гітарний бій
Зіграв поминки дикостям заборон.
Мариночко, як потрібен був твій з вирізом крій
Вибач мені тепер великодушно—
Я ні один тобі не подарував,
Хоча б за те, що найнеслухнянішою
Була серед бунтівників Марін.
Була серед бунтівників Марін.
Була серед бунтівників Марін.
Мариночка!